Ужгородець Іштван Цап йшов Чорногірським хребтом 60 км півтори доби без сну

Півтори доби – ніч, день і ще одна ніч – тривав зимовий солопохід, в який ужгородець Іштван Цап вирушив уночі у неділю, 2 березня. Пройшов 60 км без сну більшу частину Чорногірського хребта.

Влітку похід Чорногірським хребтом – звична справа для досвідчених гірських туристів. І саме після одного такого літнього проходження Іштван Цап вирішив повторити цей маршрут в зимових умовах.

Усвідомлено йшов без намету і навіть без термоковдри, адже запланував пройти всю Чорногору за один «підхід»: без ночівлі і зупинок. 

«Ввечері неділі, о 23:00 стартував з Лугів, наступного ранку близько 8:00 був на Піп Івані Чорногріському. Звідти вже пішов по хребту, йшов увесь день. Захід сонця зустрів на Брескулі біля Говерли.  А вже на королеву Карпат – Говерлу прийшлось підійматись у повній темноті, шаленому вітрі та сильній хуртовині, практично наосліп. Піднявся на неї десь о 23:00 і звідти вже треба було ще орієнтовно 20 км йти, аби через Козьмещик дістатися Ясінів. Прийшов десь о 5 ранку», – розповів Іштван Цап.   

Влітку чоловік уже мав довід схожого тривалого походу, коли за півтори доби пройшов 112 км Вододільним та Боржавським хребтами. Утім, каже: Чорногора – геть інша історія, тим більше у зимовий період. Адже треба розуміти небезпеку снігових карнизів, йти в умовах низьких температур, які підсилюються внаслідок сильного крижаного вітру, триматися маршруту (якого нема на картах за визначенням), аби не збочити на крутий стрімкий схил, і весь час самостійно протоптувати стежку по свіжому снігу, під яким ще – льодяний наст.

Без зупинок йшов навмисне, адже якби зупинявся на перепочинок в наметі, міг передумати продовжувати задумане. 

«Тоді саме випав свіжий сніг пухляк, 30-40 сантиметрів. Відповідно, треба було у снігоступах торувати стежку – складність та енергозатратність ходи множиться в рази. Ввечері вітер посилюється, здіймається хуртовина, і ти йдеш «сліпий» буквально в хмарі… Надвечір коли вийшов хребтом до гори Туркул (1933 м) над озером Несамовите, мусив приймати рішення – як рухатися далі. Хребтом не можна – там один суцільний льодяний карниз, траверсом теж не підходить – занадто круті схили. Довелося спускатися з хребта до озера, а потім знову у найвужчому місці підійматися на хребет під горою Данциж (1855 м). Рішення приймалось довгих 20 хв. Якби тоді у мене був намет – точно заночував би біля озера. Відтак, відрізок, який влітку займає 15-20 хвилин, тепер зайняв у мене 1,5 години», – згадує Іштван Цап.  

Значна частина стежок-маршрутів хребтами прокладена на схилах гір. Але пересуватися Чорногорою взимку у такий спосіб просто неможливо – занадто круті схили. Відтак, ви або скидаєте висоту до місця більш пологих схилів, або ж чітко йдете по гребню хребта, підіймаючись на кожну вершину. А це, крім двотисячників, – гори висотою +/-1900 м. І це приблизно так само перед кожною з вершин – Дземброня, Бребенескул, Туркул, Данціж, Пожижевська, Брескул, пояснює чоловік.

Зі спорядження мав із собою снігоступи, кішки й льодоруб, який знадобився як «якір», коли на підйомі на Говерлу крижаний міцний вітер ледь не збивав з ніг. А ще – 2 термоси гарячого чаю, енергетичні батончики й шоколад: «Бутерброди ж з собою на такий маршрут не візьмеш».

Увесь маршрут йшов без зупинок, згадуючи «золоте правило» виживання взимку в горах – постійний рух.  

«Загалом, звісно, це шалена історія. І непідготовленим людям в жодному разі до неї не треба вдаватися. Але ж щозими люди з тих чи інших причин люди – фрірайдери, туристи-відчайдухи – потрапляють у ситуації в горах, коли на терезах опиняється їхнє життя. Блукають, впадають у відчай, зупиняються, або йдуть – але не туди й не так довго, як було би треба.  Тоді як правило одне: не зупиняйся, постійно йди, якщо не знаєш куди – рухайся вниз, за потічком, як вода вниз з гір збігає. Люди замерзають у горах не тому, що в них не було шансу. А тому, що вони здаються: сідають і просто не рухаються. Потрапити  у горах в екстремальну ситуацію – це не вирок. Головне, не втрачати самовладання», – каже Іштван Цап.