Стан справ із безпритульними тваринами в Ужгороді — це не просто питання гуманності, а дзеркало, у якому відбивається реальний рівень відповідальності нашої громади. Попри гучні заяви та офіційні плани, основний тягар у цій сфері тримається не на плечах комунальних служб, а на ентузіазмі небайдужих мешканців.
Волонтери та зоозахисники щодня ведуть свою тиху війну: шукають притулок, лікують, виходжують, намагаючись дати шанс на життя тим, кого система віддає на поталу долі. Ці історії — про жертовність та відчай там, де державні механізми дають збій. Але чи здатна така хаотична допомога докорінно змінити ситуацію? І хто врешті-решт має нести відповідальність за тих, кого ми колись приручили?
Чому паперові програми розбиваються об реальність
В обласному центрі діє «Програма регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами», розрахована на 2024-2026 роки. Вона має на меті зменшення кількості вуличних тварин шляхом стерилізації, вакцинації та чипування. За три місяці, як стверджує Ірина Азізян, керівниця комунального підприємства «Центр поводження з тваринами», вдалося опрацювати близько 120 котів і собак. Проте, участь у цьому процесі лягає на плечі городян — саме вони мають знайти, впіймати та привезти тварину на процедури.
— Підприємство записує на стерилізацію тварин, яких привозять волонтери чи опікуни, але власної служби відлову просто не існує через брак транспорту. Люди самі доглядають за тваринами і самі ж їх доставляють, — пояснює пані Ірина. Комунальна установа працює як виконавець, фінансування якої відбувається після надання послуг за затвердженими калькуляціями.
Водночас порівняння з іншими містами, наприклад, Харковом, не на користь Ужгорода. Там функціонує муніципальний притулок та мережа клінік, де стерилізація доступна безкоштовно або за символічні кошти. Там працюють гарячі лінії, які реагують на травмованих чи отруєних тварин. В Ужгороді ж кооперація між волонтерами та владою поки на початковому етапі. Та попри все, саме відповідальність кожного окремого мешканця залишається фундаментом, на якому тримається порятунок тварин.
Хто захищає чотирилапих на Закарпатті і про що свідчить жорстоке ставлення до них
На Закарпатті з початку року звернень щодо знущань саме над безпритульними тваринами не фіксували, проте жорстокість до домашніх улюбленців уже стала частиною поліцейських зведень. Вже відкрито два кримінальні провадження за ст. 299 ККУ та складено адмінпротокол за ст. 89 КУпАП. Географія кривди охоплює Хустщину, Берегівщину та Рахівщину.
На Берегівщині триває розслідування справи проти 71-річної жінки, яка жорстоко поводилася з собакою. У Хусті чоловіка притягнули до відповідальності за те, що тримав пса на ланцюгу в квартирі, обмежуючи в харчуванні. На Рахівщині готують до суду справу чоловіка, який травмував собаку породи хаскі.
— Випадки насильства над тваринами часто потрапляють лише в соціальні мережі: відео, обурені дописи, але офіційних заяв до поліції немає. А без офіційного звернення покарання неможливе, — підкреслює речниця Нацполіції.
Психологічна прірва між тими, хто шкодить вуличним тваринам, і тими, хто знущається з домашніх, очевидна. У другому випадку йдеться про феномен «домашньої тиранії»: потреба у тотальному контролі та владі. Тварина сприймається як безправна річ, на якій виплескують гнів за власні життєві невдачі. Хронічний стрес через війну лише посилює цю байдужість, роблячи страждання тварин чимось другорядним у свідомості багатьох.
Як війна змінила парадигму захисту тварин
Повномасштабна війна не зупинила роботу зоозахисників, хоча змінила пріоритети. Організація «UAnimals» з 2016 року працює над глобальними змінами. Ольга Мацько, керівниця департаменту стратегічних ініціатив, розповідає, що порятунок тварин від війни став новим, критично важливим напрямом.
— Ми займаємося евакуацією, ветеринарними місіями та розмінуванням парків. Сьогодні це тисячі врятованих життів, координована робота волонтерів по всій країні, — ділиться Ольга.
Команда «UAnimals» обробляє безліч запитів, зокрема від військових через чат-бот, та проводить евакуації з гарячих точок. Але діяльність не обмежується лише фізичним порятунком. Важливим вектором є адвокація змін до законодавства.
— Ми домагаємося допуску тварин до супермаркетів та закладів, бо наявні прогалини в правилах створюють незручності всім. Також фокусуємося на забороні «косметичних» операцій — обрізання вух чи хвостів без медичних показів, а також активно виступаємо проти утримання тварин на ланцюгах, — каже Ольга. Паралельно триває кампанія #StopEcocideUkraine, що привертає увагу світової спільноти до екологічних наслідків війни, яку розв’язала Росія.
Що може зробити кожен з нас?
Підгодовувати кота біля під’їзду, поширити пост про прилаштування, просто не пройти повз у скрутну хвилину — кожен такий крок має значення. Після лікування та турботи тварини змінюються до невпізнання.
— Вуличні мешканці у теплих будинках стають зовсім іншими. Їм потрібен час, щоб адаптуватися, особливо тим, хто мав негативний досвід з людьми, але терпіння і любов творять дива, — каже волонтерка Дзвенислава Білоног.
Вона радить підтримувати перевірені ініціативи, такі як «Кожен має другий шанс» (Ужгород), «4 лапи», «911 Animal Rescue Uzhhorod», «PetCare_UA», «Барбос», «ЗвірьОК» чи «UAnimals». Допомагати можна по-різному.
Ірина Азізян з «Барбосу» переконана, що внесок кожного — це крок до вирішення проблеми:
— Якби кожен, хто хоче завести собаку, не купував її, а взяв із притулку; якби кожен стерилізував домашню тварину, а не викидав цуценят — ситуація була б іншою. Потрібні жорсткі зміни законодавства. Безкарність породжує нові злочини. Допоки людина знатиме, що може викинути цуценят без наслідків, ми продовжуватимемо боротьбу з вітряками.
За кожним врятованим життям стоїть виснажлива праця: ночі без сну, фінансові витрати, емоційне вигорання. Але це також свідчення того, що людяність здатна перемагати навіть у найтемніші часи. Майбутнє наших безпритульних тварин залежить від того, чи стане відповідальність спільною цінністю, а не тягарем лише для одиниць.
Дар’я Максимова, Аліна Протасова, Катерина Жеребак, Віталіна Павленко, Максим Галашко, Андрій Русин, студенти відділення журналістики УжНУ
До слова, нещодавно обговорювалася тема: ужгородські патрульні повернули додому загублену дитину.