Наприкінці липня в Ужгороді традиційно мав би відбутися яскравий видовищний захід, який раніше щорічно збирав біля річки сотні містян. Але – війна. Тож уже другий рік поспіль Ужгородська регата – на паузі. Частина її організаційного активу тим часом волонтерить, хтось – встиг відслужити у війську. А хтось – не повернувся з фронту живим, склавши голову у боротьбі за Україну…
Спостерігаючи у соцмережах за ностальгійними спогадами, якими діляться організатори, учасники та глядачі регати у ці дні, ми вирішили разом з одним із її співорганізаторів Сергієм Денисенком згадати, як починалась одна з улюблених літніх масових атракцій ужгородців. А заразом – поцікавилися планами щодо регати після перемоги.
Ужгородська регата: Початок
Перша Ужгородська регата відбулася влітку 2010 року і відтоді стала щорічним заходом, з кожним роком збираючи все більше учасників. Вимушено організатори «брали перерву» у 2020 році, у період жорстких карантинних ковідних обмежень. Опісля – успішний «регатний» сезон 2021-го. Наступного, 2022-го року – знову вимушена перерва, тепер – з огляду на широкомасштабне російське вторгнення в Україну.
А почалося все з жартів, незапланованої покупки непотрібного, здавалося би, надувного човна і запрошення випробувати цей човен на воді, згадує Сергій Денисенко: «Мені передзвонив друг, на той час завкафедри туризму УжНУ Федір Шандор, каже: я купив надувний човен, ідем його випробовувати. Човен він придбав спонтанно і незаплановано: йшов гіпермаркетом, побачив якісь шалені знижки і вирішив, що за ту смішну ціну і собі хоче човна. Але зрештою купив його не в гіпермаркеті, а в іншому магазині – за порадою свого студента: той проходив повз і зауважив, що за знижкою продавали неякісний і недовговічний».
Тестували човен, сплавляючись Ужем: надули його на березі поблизу 5-ої школи, спустили на воду й попливли у бік Сторожниці. А поки сплавлялися – обговорювали, що було би цікаво й весело зробити такий заплив масовим, додавши жартівливу змагальну складову. Відтак швидко накидали оголошення: «несіть усе, що плаває, і попливемо річкою разом», анонсували через пресу та популярні соцмережі. Так розпочалася історія Ужгородської регати тривалістю в понад десяток років. А «адміральський» човен в строю дотепер…
Креатив та винахідливість як запорука успіху
У першій регаті Ужем сплавлялося 11 суден, і вже тоді учасники за власною ініціативою почали креативити в оформленні своїх кораблів, шхун та фрегатів. До прикладу, одна з команд сконструювала плавзасіб з надувного катамарана, розмістивши поверх пласку поверхню у вигляді футбольного поля, вся команда, своєю чергою, була вдягнена у футбольну форму і мала у своєму складі «арбітра» зі свистком – саме у цей день проводився фінал Чемпіонату Світу з футболу. А хтось не надто «заморочувався», вважаючи, що головне – участь. «Як-от професор історії Сергій Федака, котрий прийшов на регату з надувним матрацом, на якому й проплив неквапливо усю дистанцію», – усміхається Сергій Денисенко.
За понад десять років проведення Ужгородської регати яких лише суден не бачив Уж та численні глядачі, що з берегів підбадьорювали моряків. З автомобільних камер, надувних матраців, пінопласту і за допомогою фантазії учасники будували справжні дива. Річкою сплавлялися середземноморські пірати, арабські терористи ескімоси на крижині та гавайські аборигени.
Пливли підводний човен і танк, ванна, унітази й холодильник, величезна пляшка шампанського, консерва кільки в томаті, піца з піцайоло на борту, гуцульське весілля у повному складі та поле борщівника, який косили прямо під час сплаву. Був і саморобний велосипед, який розвалився за 10 метрів після старту, однак моряк-велосипедист мужньо пройшов усю дистанцію пішки із кермом у руках. А у 2014 році двоє хлопців спустили на воду велетенський штучний шмат лайна, підняли над ним російський прапор і тягнули конструкцію волоком по річці.
Традиції Ужгородської регати
Для заохочення учасників організатори вигадали номінації: «Веселий Роджер» – за найоригінальніше судно та «Летючий Голландець» – найшвидше судно. Пізніше було додано ще дві номінації: «Чорна каракатиця» – за найшвидше судно серед саморобних та «Ноїв ковчег» – її присуджували за найчисленніший екіпаж.
Поза конкурсом спускали на воду пасажирський корабель, квиток на який можна було виграти заздалегідь, взявши участь у розіграші.
На фініші, здолавши річкою визначену дистанцію, учасники регати проходили посвяту в моряки «Закарпатського флоту»: кожний повинен був випити води з весла. Воду для церемонії привозили з кількох закарпатських річок – Тиси, Латориці й Тересви. «Це був чистий фан, розвага, але видовищна. Люди, пройшовши посвяту, ставали моряками «Закарпатського флоту», – згадує Сергій Денисенко.
Проводили Ужгородську регату щороку в останню неділю липня, і щоразу намагалися урізноманітнити захід і чимось доповнити. І рибну юшку на фініші варили, і монети з символікою регати чеканили, і пам’ятні медалі вручали. В один із років, коли серед спонсорів був виробник пива, посеред Ужа встановили бочку – учасники регати, які не змагалися на швидкість, могли «пришвартуватися» і випити чопованого пива, не виходячи з річки.
«Нашим завданням було створити умови для учасників і максимально їх заохотити. Успіх Ужгородської регати напряму залежить саме від учасників: чим більше їх буде, чим креативніше та винахідливіше вони підійдуть до питання з плавзасобами та костюмами, тим ефектнішим і цікавішим буде заплив», – каже Сергій Денисенко.
Виграшність такої стратегії підтверджувала не лише відвідуваність заходу, що з кожним роком зростала, а й спонтанні музичні посвяти. «Знову регата кличе на старт!» – співається у пісні, яку музикант Павло Янковський з власної ініціативи присвятив Ужгородській регаті.
Пісня Ужгородська регата
Як моряки лист держінспекторам писали
Ужгородська регата – це карикатура, гумор і один великий веселий масовий жарт. Адже про які справжні змагання суден може йтися у випадку зі змілілим влітку «по кісточку» Ужем? Однак якщо закарпатці про жартівливий характер заходу знали з самого початку за замовчуванням, декотрі державні офіційні структури поставилися до регати з абсолютною серйозністю.
Сергій Денисенко згадує, як за кілька тижнів після першої регати на ім’я ректора УжНУ прийшов лист-попередження з Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства. Прочитавши у пресі про регату і побачивши серед співорганізаторів кафедру туризму УжНУ, в держінспекції, не заглиблюючись у суть, листом попросили на майбутнє узгоджувати такі «змагання» «у визначеному законом порядку».
Організатори тоді, розважаючись, почали складати відповідь, перераховуючи склад «Закарпатського флоту»: надувний матрац «Відважний», надувний човен «Швидкий»… Але зрештою листа так і не відправили. Зате наступного року встановили та відкрили маяк «Закарпатського флоту» – мініскульптурку Свободки. Саме Свободка згодом стала і головним символом регати: відповідну емблему розробив ужгородський дизайнер Олег Олашин.
Пам’яті боцмана Івана Дивинця
Як у кожного порядного флоту, в Закарпатського теж є свій адмірал – Федір Шандор та контрадмірал – Сергій Денисенко. А до великої війни був і свій боцман – Іван Дивинець.
«Іван Дивинець – наш давній товариш із Велятина, що під Хустом. Він професійно займався організацією сплавів, рафтингом по Тисі. У нього були і байдарки, і великі 10-містні туристичні рафти. Саме він привозив нам великий рафт, який ми використовували під час заходу як пасажирський корабель. Також Ваня привозив нам воду для посвяти з закарпатських річок. Ну, ми й придумали, що він буде нашим боцманом. Іронічно ще, що строкову службу Ваня свого часу проходив якраз на флоті», – розповів Сергій Денисенко.
Коли почалася повномасштабна війна, Іван Дивинець одразу пішов у військо. Загинув у травні 2022 року, підірвавшись в авто на міні. Туристична спільнота краю з його загибеллю понесла непоправну болючу втрату.
Так, Іван Дівинець був членом обласної комісії зі знакування/маркування туристичних маршрутів Закарпатської області, керівником благодійного фонду «СК Велятино», фахівцем у галузі екстремального і активного відпочинку та ігрових видів спорту, організатором рафтингових спусків по Тисі та експертом з туризму. Іван Дивинець був учасником багатьох туристичних заходів Закарпаття, і «Ужгородська регата» – один із них…
Безпека й екологія – наріжні камені
Ужгородську регату проводили наприкінці липня не просто так. По-перше, в цей період Уж – найбільш мілководний, а отже – безпечний. Сергій Денисенко згадує, як час від часу окремі відчайдухи в сезон дощів, коли річка наповнюється водою і підіймається, пропонували – ось саме тепер треба проводити регату. Але організатори такі пропозиції щоразу непохитно ігнорують, а в один із років, коли тривалий час ішли дощі і в день проведення регати річка обіцяла бути глибокою, заплив вимушено перенесли.
«У нас завжди в пріоритеті була безпека, і за всі роки, на щастя, у нас не було надзвичайних ситуацій. На старті ми завжди контролювали, щоб учасники були взуті, аби виключити можливість травмування. Діти допускалися до участі лише з батьками. Плюс на старті ми проводили візуальний фейс-контроль. Одного разу були змушені дискваліфікувати одну з команд: хлопці трохи «перестаралися» перед регатою і прийшли вже, так би мовити, не дуже адекватні… Перші роки проведення регати на берег приїздили чергувати рятувальники, але, зрештою, ми сказали, що потреби в цьому немає – в річці глибиною у два десятки сантиметрів не потонеш», – розповідає Сергій Денисенко.
Інший акцент заходу, хоч і не всі про нього пам’ятають і його зауважують – екологічний. Колись повноводний Уж, по якому плавали човни, в результаті людської діяльності все більше міліє. Води стає все менше, і про це треба говорити – в тому числі й мовою гумору, вдаючись до фарсу.
Знову ж таки, дбаючи про екологію, щоразу останніми на своєму кораблі сплавлялися адмірал та контрадмірал – збирали шматки пінопласту, целофанові кусні та інші «запчастини», що могли відвалитися від саморобних суден.
Війна: Ужгородська регата – на паузі
Найвелелюдніша «Ужгородська регата» відбулась у 2019 році – тоді участь у заході взяли 34 команди. Далі був карантин, спровокований пандемією коронавірусу. Затим – прийшла велика війна, яка поставила захід «на паузу».
Сергій Денисенко пояснює: Ужгородська регата завжди проводилася за фінансової підтримки спонсорів. А витрачати зараз на веселощі кошти, які так потрібні для забезпечення фронту й захисту життя, було би нерозумно та егоїстично.
«Загалом я абсолютно підтримую розважальні заходи, концерти під час війни – звісно, що вони потрібні. Тим паче шоубізнес адаптувався та актуалізував волонтерську складову: частину прибутку, а часом і повністю весь дохід із заходів, артисти спрямовують на підтримку ЗСУ. Таким чином, відвідувачі і відпочивають, і одночасно забезпечують армію.
У нас на регаті глядачі не купують ніяких квитків. Всі наші заходи фінансуються коштом спонсорів. Ми шукали якісь форми, як би можна було провести регату, щоб не бути в конфлікті з совістю. Але вже сама ідея та філософія проєкту унеможливлює якийсь дохід. Тому поки ми вирішили поставити регату на паузу», – пояснює Сергій Денисенко.
Утім, після перемоги організатори планують відродити традицію липневих запливів Ужем. Адже Ужгородська регата – це суцільний позитив, організовувати її нескладно, а люди до неї долучаються з великою радістю та задоволенням. Тож у майбутньому Ужгородській регаті – бути. Головне – перемогти.