Найбільший музей області, фонди якого нараховують понад 200 тисяч музейних предметів. Тут створено 40 експозицій, що охоплюють всі періоди історії Закарпаття. Один з двох в Україні об’єктів культури стратегічного значення. Це все — про Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького, який розміщується в стінах Ужгородському замку.
Віднедавна його очолює нова директорка, Ольга Шумовська. Каже, що її мрія — перетворити Ужгородський замок на місце незабутнього культурного дозвілля для кожного, від малого до великого.
Попри виклики війни музей активно розвивається — відкривають нові експозиції, налагоджується міжнародна співпраця, тут можна відвідати наукові лекції, кінопокази, фестивалі та інші активності.
Про сучасне життя столітнього замку, виклики та місію у час війни — у розмові з Ольгою Шумовською.
Директорка Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького Ольга Шумовська
Від екскурсовода до директорки: “Щоб зрозуміти музей, треба починати з низів”
Пані Ольга вперше потрапила до музею так, як і більшість ужгородських учнів — під час шкільної екскурсії. Каже, що з того візиту запам’ятала тільки реалістичні опудала птахів у секторі природи.
— Тоді я точно не думала, що буду працювати в музеї. Хоча мені дуже подобалася історія, в першу чергу тому що її викладали молоді вчителі. Вони мотивували нас думати, аналізувати, висловлювати свої думки, а не змушувати зубрити параграфи напам’ять. Так я полюбила цей предмет і тому вступила на істфак.
Найбільший зріз дерева — платан західний з околиць Ужгорода. На ньому можна нарахувати 360 річних кілець. Знаходиться у секторі природи Закарпатського обласного краєзнавчого музею
А потрапила дівчина на роботу у музей випадково, коли почула інформацію, що в краєзнавчому музеї потрібні екскурсоводи. Вирішила спробувати свої сили:
— Я щиро насолоджувалася роботою з людьми! Дуже люблю водити екскурсії з туристами, які ставлять питання і щиро цікавляться темою! Мені було важливо дізнатися, що хочуть бачити гості, що їх приваблює. Виявилося, це — якісна візуалізація, ЗD-ефект, сучасні технології.
Посада директорки була для пані Ольги несподіванкою і великим викликом водночас. До свого призначення вона вже займала керівну посаду — була завідувачкою сектору археології. Прагнула змін у роботі музею, але не бачила такого бажання від керівництва, яке зберігало старі підходи до розуміння ролі музею.
— Я хотіла звільнятися. Бо я бачила, що музей ставав неконкурентним, і від цього було боляче і неприємно. В той час, як я хотіла якісно робити свою роботу, доводилося витрачати багато сил тільки на переконування, що це треба робити, що це сподобається туристу.
Зараз музей намагається йти в ногу з часом оновлюються експозиції, відкриваються нові зали, проводяться події різного штибу — від виставок до кінопоказів.
— Я хочу, щоб люди у моєму колективі з задоволенням йшли на роботу, любили її і знали, що їх почують. Люблю просте спілкування тет-а-тет, я відкрита до запитів, звернень і пропозицій. Бо це — моя робота.
Виклики війни: зберегти та примножити. “Для нас було важливо показати — музей може бути корисним у час війни”
За час повномасштабного вторгнення музей не зупиняв роботу жодного дня. Відразу 24 лютого розпочали евакуацію експонатів у фонди:
— Найперша функція музею — збереження. Ми не знали, чи впаде тут ракета, чи дійдуть сюди загарбники, а наші колекції, пам’ять нашого народу, треба було захистити і зберегти. Ми були і є готові приймати експозиції й з інших музеїв країни.
— Для нас було важливо показати — музей може бути корисним у час війни. Це — місце, де людина може “перемкнутися”. Так, у всіх працівників був великий страх залишитися без роботи, без шматка хліба. Бо це війна і очевидно, що люди найперше підуть купити їжу, ніж квиток у музей. Але музей продовжував працювати!
У замку зробили безкоштовний вхід для всіх дітей та для ВПО. Екскурсоводи регулярно проводили екскурсії на безоплатній основі.
Це було актуально, адже з приїздом на Закарпаття переселенців з різних куточків України перед ними постало питання — що це за край, яка його історія? Бо виявляється, що все, що чули про історію цього регіону можна було описати трьома асоціаціями — угорці, опришки та “одноденна” Карпатська Україна.
Тож люди приходили з подвійною метою, по-перше, відволіктися від думок про погане, переключитися, а, по-друге, дізнатися більше про регіон.
— Просвітницька робота — це важлива складова нашої діяльності. Буває, що дійсно людям важко розуміти, чому частина України була і при угорцях, і при чехах, і має стільки зв’язків з Європою. Нам часто казали: “Тут, як за кордоном!”. Тож доводиться наводити історичні паралелі між тим, що відбувалося на території Великої України і Закарпатті у різні періоди історії. Ясно, що прізвища Другетів, Шенборнів, Ракоці часто зовсім незнайомі для публіки.
Але директорка відзначає, що історію свого краю часто не знають і самі закарпатці.
— Скажуть про Малий Галагов та чеську добу, і все. А от хто керував замком, який знаходить у центрі міста, мало хто скаже. Тому в майбутньому ми плануємо створити експозицію саме про історію замку. Буває, людина до тих пір не йде до замку, хоч бачить його чи не щодня, поки не приїде родич з Києва. От тоді люди, мудруючи, а що показати і куди повести, згадують про музей.
У 2023 році потік туристів стабілізувався — зараз їх стало більше, ніж до повномасштабного вторгнення. Якщо спочатку відвідувачами були переважно люди з числа ВПО, то починаючи з літа вже приїжджали екскурсійні групи, дитячі табори тощо. Відновили плату за вхід.
Також команда музею поставила собі за ціль зафіксувати для майбутніх поколінь реалії життя українців у час повномасштабного вторгнення — відкрилася виставка використаних боєприприпасів з поля бою. Військові стали особисто привозити багато експонатів, тож експозиція, відкрита ще у 2014 році та присвячена російсько-українській війні поповнюється. Також у музеї знаходиться виставка прапорів бойових бригад Закарпаття.
— Ми зробили безкоштовний вхід для всіх військовослужбовців. Для нас важливо, щоб наші захисники могли прийти, відволіктися від життя на передовій. Зараз у планах зробити наш музей інклюзивним, аби військові з пораненнями не мали труднощів з доступом до експозицій.
Шафа, яка належала графам Шенборнам, XVIII ст. Експонат Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького
“Музей — це не припилені експонати та строгі бабусі в окулярах. Це сучасний центр культури та дозвілля”
Аби заохотити людей приходити в музей, тут розширюють спектр подій та готові на цікаві ідеї для співпраці. Зокрема, за останній рік тут проходили покази фільмів під час фестивалю “Кіно сусідів”, відбувся показ вистави «Маклена Граса» від театру-переселенців «УЖіК» та “Витівки короля Дроздоборода” від Закарпатського муздрамтеатру. У новому відкритому приміщенні відбувалися лекції харківського історика Антона Бондарєва, і навіть благодійний фестиваль “Бельтайн”. А ще тут постійно проводять фотовистаки, презентують творчі проєкти.
— Працюємо за правилом “ноги у дверях”: спочатку турист приходить на культурну подію, якою цікавиться, а між тим дізнається й про місце проведення — замок. Наприклад, перед виставою я говорила глядачам, що при замку був свій театр, який грав сатиричні сценки. Таким чином люди та й запам’ятають про замок, музей, і він вже не буде для них таким незвіданим.
У краєзнавчому музеї прагнуть й змінювати стереотип про те, що музей — це щось старомодне, звідки пахне нафталіном.
— Музей — не склад, а заклад культури, дозвілля та інформації. Місце, куди хочеться прийти. Ми прагнемо змінити думку суспільства про те, що є музей і хто такий музейний працівник.
— Треба розуміти, щоб стати справжнім фахівцем у цій сфері років 10-15 знадобиться точно. Здається, ну що там складного — зробити експозицію! А це треба створити концепцію, тематико-експозиційний план, підібрати експонати з безлічі музейних предметів і не один місяць працювати у фондах. Буває, ця робота займає роки. Кожна експозиція (а у нашому музеї їх 40!) — це колосальна робота наших працівників. І все для того, щоб більше українців і не тільки дізнавалося про історію Закарпаття.
— Не так легко пояснити для глядача цю приховану роботу. Тому ми намагаємося через музейну педагогіку це донести. В тому числі, співпрацюємо з навчальними закладами, у нас проходять практику. А ось зараз взяли на роботу молодого і активного студента-історика з УжНУ. І пропонуємо творчу роботу і відкриті до пропозицій та нових ідей.
Зараз у обласному краєзнавчому музеї прагнуть залучати молодих фахівців, виховувати нове покоління музейників, зі свіжими ідеями та новим поглядом. Тому співпрацюють з навчальними закладами, закликають проходять практику мотивованих студентів, які знаходять тут перше місце роботи.
Фестиваль “Бельтайн” в Ужгородському замку. Фото: Закарпатська Творча Майстерня
А ще у наших планах формування окремого маркетингового відділу та просування наших активностей у соцмережах. До речі, цікавий факт, Ужгородський замок — це перший музей в Україні, який створив свій офіційний ТіkТоk. Зараз він трохи зупинився, але плануємо набрати нових фахівців, яких би не лякала зарплата. Але вірю, що будуть ті, хто захоче таку практику.
На думку пані Ольги, вдячного і уважного туриста треба виховувати з дитинства. Для цього організовують безліч заходів для дітей, де пояснюють правила поводження в музеї, але й дають свободу, аби відчувати атмосферу замку.
“Ми нічим не гірші за музеї сусідніх європейських країн”: міжнародна співпраця з країнами Центральної Європи
Враховуючи унікальне розташування Ужгорода, буквально на кордоні зі Словаччиною та недалеко до інших європейських країн, важливо розвивати міжнародну співпрацю в галузі культури. Найактивнішою протягом років була співпраця з Угорщиною, за підтримки якої було відреставровано кілька приміщень, де виставляються експозиції, пов’язані з угорською історією. Також налагоджується співпраця і з низкою музеїв в Угорщині та Словаччині.
Наприклад, вже є домовленості з угорськими науковцями-археологами, щодо проведення розкопок влітку наступного року на території замкової церкви.
У зв’язку з воєнним станом, музеї-партнери побоюються везти в Ужгород свої експонати, хоча і виявляють таке бажання. Пані Ольга каже, що наш музей своєю чергою готовий везти свої колекції за кордон, але на заваді стає довгий і тернистий шлях оформлення відповідних документів:
— Потрібно оформити страховку, отримати дозвіл Міністерства культури, дозвіл ОВА і пройти всі ці бюрократичні процедури. Відчувається більше палок в колесах, ніж сприяння. Це прикро, бо ми можемо за кордоном наочно показати через експонати, що ми народ, який має свою історію та культуру. Ми можемо привезти експонати й періоду сучасної російсько-української війни. Але поки будемо робити копії або фотопроєкти, які легше показати.
— Багато буваю за кордоном і можу порівнювати музеї інших країн, і можу сказати — наш нічим не гірший. І працівники у нас професіонали, і колекції цінні. Єдине, чого нам не вистачає, — це розуміння від влади різних рівнів, що нам потрібне фінансування, адже це важлива складова презентації експонатів.
Ми хотіли б показати нашу нумізматичну колекцію — від кельтських монет до грошових знаків сьогодення. Або унікальні золоті прикраси, знайдені у городищі у Королеві. Але щоб це зробити, потрібно організувати броньоване приміщення, сигналізацію, посилену охорону. Так, це потребує неабияких затрат, але в майбутньому це працювало б для іміджу закладу і краю.
Хочеться, щоб відвідувачі бачили багатство нашої історії і у них не складалося враження, що Закарпаття — це якась забута частина нашої країни, периферія, не варта уваги. Ні, це не так, нам є що продемонструвати такого, що покаже всю складність, багатогранність та важливість історії Закарпаття.
— Звичайно, зараз важко, адже найперший пріоритет — кошти на підтримку армії, тому ми намагаємося шукати безліч шляхів, як заробляти самостійно, найперше, через збільшення кількості відвідувачів, надання широкого спектру платних послуг та участь у міжнародних грантових проєктах.
Ольга Шумовська: “Прагну робити музей місцем для комфортного, інтелектуального дозвілля, неймовірних мандрівок у часі”
У директорки амбітні плани на майбутнє, вона прагне покращити маркетингову стратегію і вивести музей на міжнародний рівень, щоб Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького очолював профільні рейтинги не тільки в Україні, але й за кордоном, принаймні серед наших сусідів.
— Це — реально, ми все маємо: тривалу історію розвитку (70 років існування!), статус науково музею, унікальні колекції, що представляють різні періоди історії Закарпаття, а також кваліфікованих наукових фахівців у різних галузях.
— На Закарпатті у нас немає конкурентів по кількості і якості експозицій, і ми прагнемо тільки посилювати позиції. А ще ми маємо місію — робити музей місцем для комфортного, інтелектуального дозвілля, неймовірних мандрівок у часі, та, врешті, пізнання себе крізь призму історії свого народу.