Тепер він мешкає та навчається в Празі, де вивчає дизайн. З початком повномасштабного вторгнення він, разом із своїми рідними, надавав допомогу вимушеним переселенцям. Щоб підтримати Україну, Сонгджін переклав пісню “Червона рута” на корейську мову та заспівав її. Відео він опублікував у своєму тік тоці.
— Чому ви вирішили перекласти на корейську мову пісню “Червона рута”?
— Коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну, я та моя сім’я опинилися біля кордону зі Словаччиною. Ми надавали допомогу переселенцям, передаючи різні екстрені припаси. Одного разу я помітив, що багато українців почали співати пісню “Ой у лузі червона калина”, і мені це дуже сподобалося. Відверто кажучи, до того моменту я не знав про неї. Я відчуваю Україну, як свою батьківщину, ця пісня сильно горіла у моєму серці і чомусь захотів перекласти її на свою рідну мову для корейців, щоб вони могли почути її. Ось як я записав “Червону руту”, я не очікував, що так багато українці будуть дивитися відео з нею. Я був дуже радий, що багато українці відчували радість від маленького відео, яке я зробив. Я тепер граю в одній українській музикальній групі “Between Umbrellas”. Ми також виконуємо пісні Володимира Івасюка.
— Як зараз ваші друзі в Південній Кореї сприймають події в Україні?
— Південна Корея підтримує Україну, і всі мої друзі теж виражають підтримку. Тому багато корейців навіть приїжджали до кордону, щоб допомагати та виразити підтримку. Законами Південної Кореї нам заборонено бути в країнах, де ведеться війна. Тому і наша сім’я перебувала біля кордону.
— Чи плануєте в майбутньому знову повернутися до України?
— Звісно! Україна — це моя батьківщина, де я виріс, де пройшла половина мого життя. Тому, звісно, я буду повертатися. Я також планую часто відвідувати своїх батьків. Я виріс в Ужгороді, тому у мене є друзі зі школи і церкви. Оскільки у нас є дім в Україні, наша держава, Корея, дозволила нам перебувати в Україні. Тому мої батьки все ще живуть в Ужгороді.
— Чому ви та ваші батьки вирішили переїхати в Ужгород?
— О, це довга історія, але неординарна. Коротко кажучи, мій батько є пастором протестантської церкви. Його було відправлено в Україну в 1995 році для служіння в українських церквах. Йому сподобалось тут, і разом із дружиною з Кореї вони вирішили лишитися жити в Україні. Протягом 10 років він служив у різних українських церквах і надавав допомогу ромському народу в Закарпатті. Нині він допомагає людям з обмеженими можливостями та інвалідам у селі Глибоке. Мої батьки вірять у необхідність передавання любові Бога всім людям, яким вони можуть це зробити.
— Що ви хотіли б побажати українцям?
— Я знаю, наскільки важко і стресово переживати кожен день, чуючи, що відбувається у своїй країні. Схожа ситуація була в самій Південній Кореї, але, як ви бачите, за ці короткі десятки років, Корея стала однією з найбагатших країн світу. І я вважаю, що це все завдяки тому, що корейці намагалися допомогти іншим країнам світу. Тож хочу сказати, щоб ви любили та підтримували Україну. Також покажіть красу українців. Не здавайтеся, Корея, і весь світ є з вами! Україна переможе!