Микола Іванович Лошак народився 6 грудня 1971 року в Ужгороді. Навчався у 15-й школі, а згодом – у ПТУ №19. Для близьких і друзів він завжди був просто Мікі – щирий, спокійний, добрий.
Після строкової служби в армії все життя працював водієм – на різних підприємствах міста. Їзда була його стихією. Він обожнював дорогу, рух і відчуття відповідальності, коли за кермом. Його знали як порядного, справедливого чоловіка, який завжди приходив на допомогу, не чекаючи прохань.
На початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Микола добровільно вступив до лав 101-ї окремої бригади територіальної оборони. Не чекав повістки – зробив свій вибір усвідомлено. У 2025 році продовжив службу в 36-й бригаді морської піхоти Збройних сил України.
13 липня 2025 року Микола загинув під час виконання бойового завдання в районі села Яблунівка Донецької області.
Він віддав життя за майбутнє України. За свою родину. За свою маленьку онуку Соломію, яку вперше побачив лише пів року тому – приїхав у відпустку спеціально, щоб її обійняти.
Його смерть — це болюча втрата не лише для родини, а й для всіх, хто його знав. У ньому було багато сили — тихої, внутрішньої, мужньої. Така, яку не видно здалеку, але яка тримає все навколо.
Чин похорону відбувся на набережній Незалежності. Віддати шану захиснику прийшли рідні та близькі, друзі, міський голова Ужгорода Богдан Андріїв, військові, містяни.
Від генерала Олександра Сирського зачитали пам’ятний лист на знак глибокої вдячності за жертовне служіння в лавах ЗСУ.
Після заупокійної літургії жалобна хода вирушила до Пагорба Слави. Там захисника поховали з військовими почестями.
Ім’я Миколи Лошака назавжди залишиться в наших серцях – як символ гідності, любові до близьких і готовності стояти за правду. Історію про дідуся, який без вагань пішов боронити свою землю, його донька обов’язково розкаже Соломії, коли вона трохи підросте.
Вічна пам’ять і слава Герою.
