Закарпаття вже багато років бореться з борщівником – великим чагарником з масивними квітами, що нагадує тропічну ліану. Завезений з Америки, цей екзотичний вид добре прижився в регіоні, і його важко повністю викорінити.
Незважаючи на регулярне скошування вздовж Ужа в Ужгороді, борщівник продовжує розростатися, особливо в важкодоступних місцях, як-от поблизу стадіону «Авангард». Хоча за останні роки його стало менше на 90%, рослина все ще існує.
Борщівник дуже адаптований до місцевого клімату. Він може цвісти навіть на маленьких стеблах, а насіння, яке розноситься вітром, може проростати через кілька років після падіння. Це ускладнює боротьбу з ним, оскільки навіть після знищення рослини насіння може залишатися життєздатним у ґрунті.
Закарпатці намагаються боротися з борщівником різними методами. Спалювання полів весною та восени не є ефективним, оскільки рослина активно цвіте влітку. Скошування також не вирішує проблему повністю, оскільки насіння падає на землю і проростає знову. Хімічна обробка теж не дає стовідсоткової гарантії знищення.
У багатьох європейських країнах використовують кіз для боротьби з борщівником – ці тварини випасаються на територіях, де росте ця рослина. Борщівник небезпечний не тільки для людей, а й для тварин, оскільки контакт з ним може спричинити опіки.
Іронічно, але за появу борщівника в Україні дякувати потрібно Йосипу Сталіну. Після Другої світової війни він наказав вирощувати цю рослину як кормову культуру для худоби, слідуючи прикладу американських фермерів. Однак згодом виявилося, що борщівник отруйний і погіршує якість молока корів. Рослину перестали вирощувати, але вона поширилася як бур’ян, отримавши народну назву «помста Сталіна».
Сьогодні боротьба з борщівником залишається актуальною проблемою для Закарпаття, особливо в Ужгороді та Мукачеві, де місцева влада намагається контролювати його розростання. В інших містах та селах області заходи боротьби з цією рослиною майже не проводяться.