Едуард Михайлович Перебзяк народився 18 березня 1998 року в Ужгороді. Навчався в школі №15, вирізнявся спокоєм та глибиною думки, прагненням до знань. Змалечку захоплювався комп’ютерними технологіями, полюбляв художню літературу, особливо фентезі. Після випуску зі школи Едуард обрав шлях техніка-програміста – успішно закінчив Ужгородський національний університет.
У 21 рік Едуард склав присягу солдата строкової служби, невдовзі підписав контракт зі Збройними Силами України. Заочно завершив навчання у виші у Черкасах. 17 березня 2024 року вступив до лав 95-ої десантно-штурмової бригади як оператор взводу безпілотних систем. Знання зі спеціальності, отримані у вишах, допомагали Едуарду відстежувати ворога, оберігати воїнів та захищати життя кожного з нас. Побратими та військове керівництво поважали його за розум і хоробрість.
За мужність та відвагу під час захисту Вітчизни Едуард Перебзяк отримав високі державні нагороди:
«Хрест Хоробрих» від Головнокомандувача ЗСУ генерала Олександра Сирського,
«Хрест Доблесті» та «Хрест Десантно-Штурмових військ» від міністра оборони Рустема Умєрова,
«За знищення ворожої техніки» та «Хрест пошани» від командира 95-ї ОДШБр.
Проте сам юнак не прагнув слави – про масштаби його подвигів батьки дізналися лише після загибелі.
5 січня 2025 року внаслідок ворожого авіаудару він зник безвісти. Родина безмежно вдячна бойовим побратимам сина, які 8 січня, ризикуючи життям, змогли забрати тіло Едуарда, щоб рідні провели його в останню путь.
Прощалися із захисником на набережній Незалежності. Віддати шану Герою прийшли рідні та друзі, міський голова Богдан Андріїв, військові, містяни.
Від головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського зачитали пам’ятний лист на знак глибокої вдячності за жертовне служіння в лавах ЗСУ.
Після заупокійної літургії скорботна хода пройшла до Пагорба Слави. Там Едуарда Перебзяка поховали із військовими почестями.
У захисника залишилися батько, мати, брат та сестра.
Вічна пам’ять і шана Герою!
