Громадська організація “Момент міцності” з кінця минулого року працює в дитячих лікарнях Ужгорода та Харкова, реалізовуючи проєкт “Психологічна підтримка дитячих лікарень”, який розвиває психологічну культуру у лікарнях. Саме цей проєкт залучає не тільки експертів, експерток, тих, хто вже давно працює в темі психології, клінічної психології, зрештою, а також і залучає студентів, як тих, хто з 2-3 роки прийде вже в експертній ролі і буде працювати в лікарнях. Це Varosh пояснила одна з менторок проєкту, психологиня Людмила Балецька.

— Студенти з медичної кафедри, психологічної та ті, хто здобуває музичну освіту під наставництвом спеціалістів із різних галузей вчаться та практикують отримані знання разом зі студентами з Харкова, — розповів Олександр Товт, студент 1 курсу спеціальності «Клінічна психологія» УжНУ. — Цей проєкт задумувався як міждисциплінарна робота студентів. На початку я не уявляв, як медик, психолог і музикант можуть співпрацювати та створювати атмосферу турботи й довіри в дитячій лікарні. Але, як виявилось, взаємодія не тільки цих трьох спеціальностей, а й психологів із лікарями, лікарів із пацієнтами створює новий та якісний підхід до лікування дитини.

Проте з розвитком проєкту стало очевидно, що саме взаємодія різних спеціальностей створює новий якісний підхід до лікування, де в центрі уваги перебуває дитина.

Проєкт реалізується у три етапи

Перший етап, тривалістю сім днів, був спрямований на об’єднання студентів, їхнє навчання та обмін досвідом. Студенти проходили інтенсивні тренінги від експертів різних галузей. Як каже Людмила Балецька, мультидисциплінарність проявилася не лише на рівні студентів, а й на рівні тренерів. Серед викладачів були: психологи, історик, музикантка, лікарі різних спеціальностей та навіть радіоведучий. Це демонструє, як фахівці з різних напрямків можуть створювати якісні освітні та практичні колаборації.

Проєкт активно триває четвертий місяць і вже демонструє значні результати, зокрема завдяки міждисциплінарному підходу, що об’єднує студентів і викладачів різних спеціальностей.
Проєкт став платформою для професійного розвитку студентів, які навчаються за різними спеціальностями: медицина, психологія, клінічна психологія та мистецькі напрямки. Саме ця міждисциплінарність є ключовою інновацією проєкту, що дозволяє молодим фахівцям отримувати практичні навички, які неможливо здобути через суто теоретичне навчання в університеті.

— Ми започаткували цей проєкт і закупили іграшки в ужгородську дитячу лікарню, що на Бращайків, а в Харківську дитячу лікарню №16 ми закупили велику аудіолабораторію, де діти експериментують зі звуком, з медичним приладдям і гратися, обігрувати таким чином якийсь досвід дітей. — розповіла психологиня. — Ця волонтерська ініціатива студентів триває вже кілька років, на відміну від Ужгорода. В нас не було такого регулярного, систематичного волонтерського підходу, тому ми залучили студентів, провели для них резиденцію на початку проєкту, вони мали різні тренінги від дуже багатьох викладачів Ужгороду. Це якраз класно, бо показує, що ми можемо працювати на рівні університету з різних спеціальностей для однієї команди.

На наших спільних резиденціях Павло Худіш як історик мав чудову лекцію про те, яким чином Харків пов’язаний з Ужгородом. І його тема, власне, стосувалась тієї сенситивності, чутливості в культурі, в історії. Коли ми знаємо більше про культуру один одного, то ми можемо набагато ширше будувати в команді взаєморозуміння і налагоджувати ці стосунки між містами.

Мультидисциплінарність в дії

Наразі триває другий етап проєкту: регулярно, раз на тиждень, відвідують дитячі лікарні, де взаємодіють з маленькими пацієнтами. В Харкові вони записують з дітьми аудіоподкасти та аудіоказки завдяки створеній звуколабораторії, а в Ужгороді зосереджуються на різноманітних іграх з використанням сенсорних та реабілітаційних іграшок, проводять музичні заняття.

— У січні команда підготувала тематичне заняття, присвячене Різдву та колядці «Щедрик», — каже Олександр Товт. — Я розробив презентацію та коротко розповів про історію «Щедрика», партнерка по проєкту, Женя, яка здобуває музичну освіту, розробила відео, де було візуалізовано, які найпростіші інструменти (шейкери, ксилофон, глюкофон) використати, щоб вийшла неповторна мелодія колядки. Дарина, яка вивчає психологію та цікавиться дизайном, підготувала афішу заходу. Зрештою, ми зібралися разом, незважаючи на жахливу зливу в той день, і заняття було дуже цікавим!

— Особисто для мене робота в мультидисциплінарній команді є класним і дуже дієвим форматом співпраці, — каже Крістіна, студентка 3 курсу спеціальності «психологія». — Певно, однією з найважливіших ролей такої команди є обмін і реалізація різного досвіду, який дозволяє охопити багато сфер і підвищувати ефективність спільної діяльності. Також, це крута можливість розширити світогляд, познайомитися з різноманітними підходами до роботи, знайти нових друзів урешті-решт!

— Для мене, як для музикантки, робота в мультидисциплінарній команді стала цінним і надзвичайно важливим досвідом, — каже Женя. — Як музикотерапевтка, я добре розуміла вплив музики на психологічний стан людини та її роль у реабілітації. Водночас я усвідомлювала, що музика не може замінити знання та навички спеціалістів інших сфер. … Медична ж сфера допомагає пояснити фізіологічні реакції на психологічні травми, що є критично важливим у процесі відновлення. Саме тому в межах психологічної підтримки та, тим паче психологічної реабілітації важливо враховувати весь спектр людських потреб – від фізичних до емоційних. Лише завдяки співпраці фахівців із різних галузей можна досягти найкращих результатів. Під час тренінгів і практичної роботи я зрозуміла, наскільки важливо виходити за межі своєї спеціальності та дивитися на проблему ширше.

Людмила Балецька каже: в кожної команди зараз є своя ціль і в загальному вона об’єднана практикою. Студенти мусять розуміти, що вони будуть пропонувати дітям, які ігри, під який контекст, яка тематика, як вони будуть взаємодіяти. Крім того, важливо враховувати медичний момент: дотримуватися всіх санітарних правил, як не заважати лікарні робити свою роботу, але допомагати дітям повертати їм оцей дитячий момент, що вони можуть гратися навіть в лікарні.

— Я би дуже хотіла, щоб це пішло далі, щоб ми говорили ще про четвертий етап, де ми можемо поширювати на інші лікарні наш досвід і залучати на школу фахівців, на школу психологів, самих лікарів дитячих і більше говорити з ними про тематики, які стосуються психологічної культури в лікарнях. Будемо шукати якесь фінансування, щоб просто підтримувати цю ідею, — каже менторка.

— Ми збагачуємось і ростемо, коли вчимось один в одного. Ми можемо та маємо працювати разом! — каже Олександр Товт.

“Гра не скасовує лікування, але вона змінює ставлення до нього. І коли дитина каже, що не хоче йти з лікарні, це означає, що тут вона знайшла не лише лікарів, а й друзів, розуміння та шматочок звичного дитинства. Тож, ми щиро віримо, що наша психологічна підтримка дитячих лікарень — це лише перша цеглина в майбутньому хмарочосі змін на краще”, — кажуть у ГО “Момент міцності”.