Як відомо, основою для розробки Генплану є інший стратегічний документ, а саме – Стратегія розвитку міста Ужгорода до 2030 року. У цьому документі зафіксоване прагнення ужгородців жити у комфортному та екологічно безпечному місті, де забезпечена висока якість і тривалість життя саме через якість середовища проживання. Тож чи відповідає пропонований Генплан прагненням мешканців Ужгорода?
Варто почати з того, що Генплан у своїх демографічних розрахунках відштовхується від ситуації, яка була у місті до 2022 року. На той час в Ужгороді проживало до 116 тис. мешканців. Тож розрахунки у Генплані стосуються реалістичного та оптимістичного сценарію, коли на 2041 рік очікується, що у місті проживатиме 107 тис. населення та 120 тис. населення відповідно. Однак з 2022 року ситуація змінилась кардинально і в результаті повномасштабної війни з росією до міста приїхало на постійне проживання дуже багато людей з окупованих територій та територій активних бойових дій. Скільки точно перебуває у місті так званих ВПО, ніхто не знає. Однак, спираючись на дані про зареєстрованих осіб, можна вважати, що у місті сьогодні проживає не менше 135 тис. мешканців. Розрахунки Генплану у потребах інженерної, соціальної та зеленої інфраструктур міста цього не враховують.
Іншим суттєвим і ключовим недоліком Генплану є те, що графічні матеріали не внесені до геоінформаційної системи (GIS), як того вимагає постанова КМУ «Про затвердження Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації» від 2021 року. Це дає і надалі можливість владі спекулювати земельними ділянками у місті, відводячи під забудову ті крихти зелених зон загального користування, які залишились. Досить лише згадати продаж земельної ділянки площею 0,008 га у зеленій зоні загального користування на пл. Кирила і Методія приватній особі у 2023 році. До речі зміна цільового призначення цієї ділянки та зменшення площі зеленої зони у Генплані не відображені. Таким чином презентуючи новий Генплан ужгородцям у 2025 році влада намагається проштовхнути документ уже не першої свіжості. Цей документ не є актуалізованим і не є сучасним. То для чого місту Генплан вчорашнього дня?
Де зелена інфраструктура міста?
Почнемо з найважливішого – аналізу зелених зон загального та обмеженого користування у місті. Адже наприкінці ХХ ст. місто, що потопало у зелені місцевих рослин та екзотів, гордо називалось містом-садом. Ступінь озеленення міста є маркером європейськості, сталого розвитку і комфорту. Наприклад, у Гамбурзі площі, зайняті зеленими насадженням, становлять 71,4% території, у Штудґарті – 69,9%, у Берліні – 59%, у Франкфурті на Майні – 58,2%. Парки і сквери у європейських містах рівномірно розташовані на території з тим, щоб забезпечити якість і комфорт довкілля. Впродовж 15-20 хвилин ходьби пішки кожен мешканець європейського міста потрапляє в зелену оазу. Ситуацію в Ужгороді чітко ілюструють графічні матеріали Генплану 2004 та 2025 років.
Чинний Генплан міста від 2004 року
Пропонований Генплан, громадські обговорення якого відбудуться 7 лютого 2025 року
Ще у 2004 Ужгород – досить зелене місто (кольорами різних зелених відтінків позначено лісові масиви, існуючі парки, сквери, цвинтарі, заплави та решта вільних територій, вкритих рослинністю), в якому тодішня влада фокусувалась переважно на садибній забудові, бо, зрештою, значного зростання населення не передбачалось. У Генплані 2025 року місця зеленим кольорам майже не залишилось. Під садибну забудову за останні 5-10 років роздано 290 га міської території біля державного кордону вздовж річки Уж, де раніше росли сади та розташовані заболочені землі Чорних озер. Так само ми бачимо садибну і багатоквартирну житлову забудову впритул до державного кордону і лісового масиву. Новий Генплан актуалізує вже існуюче будівництво на значних площах промислових територій міста, по суті, позбавляючи місто можливості розвивати нові виробництва на місці вмерлих. При цьому новобудови не мають власних прибудинкових територій із зеленими зонами обмеженого користування. А на місці прибудинкових територій існуючої багатоквартирної забудови 80-х років збудовані, знову таки, нові висотні житлові будинки. Жодної нової зеленої зони загального користування не передбачено. Таким чином, усе лівобережжя міста, представлене кварталами висотної забудови, перетворене на «бетонні джунглі». Комфортно можуть себе почувати хіба що мешканці садибної забудови та багатоповерхової забудови чехословацького періоду, де чеськими урбаністами були засновані міні-парки, партерні сквери, набережні, яких у тій частині забудови є достатньо.
«Бетонні джунглі» Нового району
Забудова на україно-словацькому кордоні
На сучасний стан у місті є лише 98,54 га зелених зон загального користування, що складає жалюгідні 2,59% від усієї території (згадаймо 60-70% озелененості європейських міст). З розрахунку потреб кожного мешканця в 11 м2 зелених зон загального користування та 6 м2 внутрішньо-квартальних зелених насаджень, в Ужгороді має бути не менше 131 га зелених зон. І вони мають бути рівномірно розташовані по усій площі міста. Мають, але їх фізично вже нема. Генплан пропонує «збільшити» площу зелених зон загального користування до 133,40 га переважно за рахунок існуючих заплавних природних комплексів, розташованих вздовж річки Уж у районі вулиці Електрозаводської та у районі садів біля села Сторожниця, які є місцями концентрації значного біорізноманіття Ужгорода. Там пропонують облаштувати лугопарки, добре розуміючи, що це заплава, яка регулярно підтоплюється і не підходить для таких цілей без додаткових капіталовкладень на будівництво захисних дамб. Натомість, ці заплавні природні комплекси є дуже важливими міськими екосистемами, здатними акумулювати вологу довгий час, що позитивно впливає на водність річки, якість води у річці та на мікроклімат у місті. Збереження і відновлення таких заплав у містах сьогодні є основним трендом управління водними ресурсами у європейських містах. Однак факт залишається фактом – створення нових лугопарків (місту потрібні переважно деревні насадження, бо саме вони основними природними фільтрами атмосферного повітря) не запобігає фізичному скороченню озеленених територій міста, яке пропонує цей Генплан. Варто згадати, що весь розділ Генплану про зелені зони повністю повторює «Схему комплексного озеленення території міста Ужгорода – 2016 рік», розробленого ДП «Діпромісто». Вже тоді, у 2016 році, ця схема була просто розгромлена громадськістю. В результаті, її навіть не виносили на сесію міської ради. А тут знов ця Схема вигулькнула ще в гіршому варіанті.
Впадає в око і дисбаланс у завданнях Генплану: демографічне зростання у місті Генпланом наче і не передбачається, однак з шаленим ентузіазмом збільшується житловий фонд не лише за рахунок садибної забудови, але й багатоквартирної. ЇЇ планують розмістити на 99,43 га, 42,34 га яких – це вільні території, зайняті сьогодні деревною, чагарниковою, луговою і болотною рослинністю. Ця площа перевершує існуючу площу зелених зон загального користування. Виникає запитання – для чого місту додатково 14210 квартир? А якщо все-таки Генплан за умовчанням розраховано на 140 тис. мешканців у 2041 році, то за існуючими обрахунками стає зрозуміло, що на місто у близькому майбутньому чекатиме колапс каналізаційних систем, соціальної сфери, системи управління відходами. Зрештою у «бетонних джунглях» багатоповерхової забудови без зелених зон та прибудинкових території життя стане просто нестерпним, особливо у літню спеку. У зв’язку з цим виникає питання готовності до перевантажень, за рахунок кондиціонування приміщень, міських електромереж. З Генплану незрозуміло, чи плановані заходи враховують таку реальність.
Ще одне цікавеньке «ноу-хау» Генплану – це інвазійне перетворення зелених зон загального користування міста у прибудинкові території елітних ЖК. До прикладу, в районі Боздош, поряд з Боздоським парком, були розташовані поля і виробництво «Гроклін Карпати». Парк слугував містянам місцем активного відпочинку, прогулянок вихідного дня і дитячих атракціонів. Відповідно до існуючої документації, загальна площа парку становить 56,3 га, з яких 50 га має статус території природно-заповідного фонду, а 6,3 га – це алеї, господарський блок та територія під розважально-рекреаційними об’єктами. Сьогодні Боздоський парк перетворений на суцільні атракціони, ресторани, шашличні та інші бізнес-об’єкти. Тут постійно багатолюдно, бо поряд розташована дуже щільна багатоповерхова забудова без власних дитячих і спортивних майданчиків, без власних внутрішньо-квартальних зон, без школи та дитячого садка. Тож парк, заміщаючи ці гурбі недоліки сучасного містобудування в Ужгороді собою, перетворився на прибудинкову територію цілого житлового кварталу.
Охоронне зобов’язання Боздоського парку
«Прибудинкова територія», на яку перетворили Боздоський парк
Така сама участь приготована Генпланом для парку Перемоги з Цегельним озером у районі спорткомплексу «Юність». На місці колишнього цегельного заводу заплановано щільну та дуже густозаселену висотну забудову без власної зеленої інфраструктури. Забудовники готові вкласти кілька мільйонів гривень в облаштування парку Перемоги, адже ця інвестиція одразу ж окупиться через вартість квартир у цьому ЖК.
Ще одна важлива зелена зона у місті опиняється під загрозою за такою ж схемою – це ботанічний сад УжНУ у Шахтинському лісі, який також має статус території природо-заповідного фонду. Йдеться про «трикутник» земельної ділянки, де вже фактично відбулася зміна цільового призначення і планується будівництво елітного багатоповерхового житла в районі вулиці Кримської. Слід сказати, що це також заболочені землі, важливі природні акумулятори вологи, які підтримують зволоженість власне лісового масиву. Осушення і забудова таких земель є вкрай небажаними.
Парк Перемоги з Цегельним озером, відомим як «Кірпічка»
Скандальна забудова по вулиці Кримській
Блакитні зони
З водними об’єктами міста Ужгорода Генплан обійшовся не краще. У місті є три основні стоячі водойми – це Чорні озера, Цегельне озеро та Радванський кар’єр, а також – річка Уж. Найкритичніша доля очікує на Чорні озера та річку Уж.
Район Чорних озер – це заболочена місцевість, яку найдоцільніше було б перетворити на якісну зелену зону з мережею малих і великих озер, прибережних вербняків та вільшаників, облаштованою системою збору дощової води під час злив та акумуляцією її в озерах, місцем для прогулянок, риболовлі та спостереження за рідкісними птахами, які ще до сьогодні тут гніздяться. Так зробили б у місті європейського майбутнього. Однак тут заплановані роботи з осушення території під садибну забудову методом засипання озер глиною. Планується залишити лише одне найбільше озеро. На Генплані довкола нього позначена прибережно-захисна смуга, яка в реальності витримана не буде. Вже тепер паркани приватних ділянок довкола сягають берегової лінії. Фізичний доступ до озера мешканцям Ужгорода буде відсутній. Доступ до озера матимуть лише власники прибережних приватних садиб. Озеро по вулиці Єнківській, розташоване по сусідству території очисних споруд КП «Водоканал», за Генпланом також припинить своє існування. На його місці позначено ділянки під установи для обслуговування та транспорту.
Район «Чорних озер»
Ситуація з річкою Уж взагалі є, по-суті, суцільним створенням проблем мешканцям міста. Спершу запропоновано проблему створити, побудувавши в районі Боздоського парку підпірну греблю для заповнення водою каналу через Боздоський парк. А потім цю проблему вирішувати. І все це буде відбуватись коштом місцевого бюджету.
Підпірна гребля суттєво підніме рівень води в річці та сповільнить течію, перетворивши річку у центрі міста на слабопротічну водойму. Дно річки швидко замулюватиметься. Сукупність цих факторів негативно вплине на якість води в річці, оскільки знизиться її самоочисна властивість, яка забезпечується саме швидкою течією. Особливо це буде помітно у період маловоддя. Як це вплине на біорізноманіття річки та на прибережні оселища, детально описано у монографії науковців ДВНЗ «УжНУ» під назвою «Біорізноманіття середньої течії р. Уж басейну р. Тиса: сучасний стан та антропогенні впливи», виданій у 2023 році.
Підпірна гребля також підвищить ризик затоплення правої частини міста під час паводків, оскільки не буде куди здійснювати скид великої маси води, а сама гребля дещо звузить і так найвужче місце річки у межах міста. Це ускладнюватиме проходження паводку. У зоні підтоплення опиниться усе правобережжя, зокрема Галагов та район Чорних озер. Адже це заплавні території, місце споконвічного розливу Ужа, рівень ґрунтових вод тут залежить від рівня води у річці. Тож ризиків буде чимало. Не дарма Генпланом пропонується будівництво 1,9 км нових захисних дамб, влаштування 1,8 км захисних парапетів на набережних, нарощення 1,61 км Студентської набережної на півметра, протизсувні та протиерозійні заходи, ліквідацію заболоченостей, поглиблення дна річки, що взагалі категорично робити не можна.
Для незначного підняття рівня води у річці та покращення її аерації, відповідно – якості води, колектив науковців біофаку ДВНЗ «УжНУ» пропонував каскад кам’яних перепадів. Такі заходи суттєво б не змінювали морфологію русла і швидкість течії, що важливо для збереження біорізноманіття річки та прибережних територій. Для регулювання паводкової ситуації достатньо б було реконструювати систему шлюзів, які раніше з’єднували річку зі ставками у Боздоському парку, та утримувати у належному стані існуючий сухий канал для скиду води. Однак ці заходи, вочевидь, є занадто дешевими для місцевого бюджету. Тому у Генплані з’явилась гребля.
А що у нас із заходами з адаптації до змін клімату? Адже найважчими для міста сьогодні є спекотні літні дні, які можуть тривати більше 10 днів. А також понаднормові зливи, які призводять до колапсу каналізаційні системи. В результаті – місто плаває у воді. Нічого втішного у Генплані щодо цього немає. Окрім того, що пропонується розділити зливову та побутову каналізації там, де вони течуть по одній трубі. Усі дощові води пропонується виводити в річку. В той час, коли у європейських містах вже поширена практика затримувати дощові води, акумулюючи її у підземних резервуарах з подальшим використанням. А також у природний спосіб через відновлення заплав, заболоченостей та створення спеціальних мікроландшафтів у зелених зонах.
Екологічні ризики
То які ж екологічні ризики несе мешканцям Ужгорода новий Генплан?
Вже 20 років поспіль мусується проблема загазованості міста автотранспортом. І ця проблема є критичною. Автотранспорт є основним джерелом забруднення атмосферного повітря в Ужгороді. Про проблему свідчить і медична статистика, яка наводиться у пояснювальній записці Генплану: найпоширенішими хворобами як серед дорослих, так і серед дітей, є захворювання органів дихання.
Проблема має природну причину – географічне розташування міста не сприяє його достатньому продуванню. Вітри тут рідкісні, тому усі вихлопи зависають над містом. Мінімізувати вплив загазованості можна у два способи: 1) збільшити площу зелених зон та продуктивних деревних насаджень; 2) впровадити план сталої мобільності, який включає розвиток велосипедної інфраструктури та пропагування велосипедів; розвиток громадського транспорту та електромобілів; оптимальну транспортну схему та тимчасових паркінгів. Про долю зелених зон вже відомо – їх зведено у місті до критичного мінімуму. Кожен вартий уваги «зелений клаптик» міста відведено під забудову. Загальна кількість усіх зелених насаджень за найкращими прогнозами складатиме 6-7% від загальної території міста. Це якось зовсім не по-європейськи. При цьому менше автотранспорту у місті не стане – власним автомобілем буде користуватись кожен третій мешканець. «Бетонні джунглі» вже є пасткою для людей з серцево-судинним захворюваннями у літню спеку, коли температура у квартирі сягає 300С, а прогулянка вулицею, де немає прохолоди зелених зон, може закінчитися фатально. Не вселяє оптимізму й ідея облаштування пляжів на Ужі, який у межах міста буде слабо протічним. Не виключено, що з мотивів безпеки купатись на Ужі у літній період буде заборонено через поширення інфекцій.
Зі сталою мобільністю у місті також все зовсім сумно: буму в розвитку велосипедної інфраструктури Генпланом не передбачено. У місті не буде жодної велосипедної доріжки, якою б можна було проїхати через усе місто. Велосипедні доріжки є радше рекреаційною інфраструктурою, ніж транспортною. Тому немає сподівань, що велосипед у місті стане популярним транспортним засобом. Не зрозуміло також, як міська влада спонукатиме громадян частіше користуватись громадським транспортом. Адже у місті залишаються маршрути, частота перевезень яких становить кожні 40-80 хв. Не заплановано у місті і нових тимчасових паркінгів. Це питання відкладено на потім. Єдине, що передбачено у Генплані, це будівництво нових вулиць, доріг і транспортних розв’язок у районах забудови на досі вільних землях. Ну що ж, більше мешканців, більше транспорту, більше доріг. Це не змінює якісно ситуацію зі станом атмосферного повітря.
І ще одна новела Генплану – це завод зі спалювання сміття методом піролізу. Чергова спроба вирішити проблему сміття не за рахунок впровадження системи роздільного збору ТПВ та розвитку підприємств з переробки вторсировини. Хоча таке рішення цілком би відповідало принципам циркулярної економіки. Проблему вчергове хочуть вирішувати за рахунок якості повітря. Безпека таких піролізних заводів залежить частої заміни фільтрів, системи внутрішнього екологічного контролю та системи державного екологічного контролю. З останнім у нас в країні все дуже сумно. Тому безпеку від такого об’єкту у місті гарантувати ніхто не може. Зрештою, про цей сміттєспалювальний завод у документі написано якось несміливо і нечітко. Наче між рядків. Але перший камінь закладено.
Оксана Станкевич-Волосянчук, к.б.н., еколог