Коли йдеться про архітектуру, ми часто уявляємо великі будівлі, що змінюють обриси міст. Але не менш важливими є невеликі міські простори, які стають оазами для жителів. Один із таких проєктів — сквер, створений за ініціативи міського голови Еміла Поповича у 1984 році. Ми поговорили з архітектором цього колись затишного місця, який розповів про шлях від ідеї до реалізації.
Архітектор Казимир Медвецький, походить з відомої мистецької родини Миколи та Едіти Медвецьких, випускник Львівського політехнічного інституту (1981 рік). В студентські роки захоплювався архітектурними стилями модернізмом та бруталізмом, а серед архітекторів цікавився проєктами Річарда Меєра, Роберта Вентурі та Луїса Кана.
“Користувався досвідом не стільки у роботах відомих архітекторів, скільки визначальним було саме місце, де мав особисто працювати. Місце вказувало на шлях проєктування. Я міркую як інженер — прагматично, і ставив за мету створити корисні для людей речі, хоча б одну ручку для дверей, але зроблену якісно”, — говорить архітектор. Тому, отримавши замовлення на проєктування скверу, він поставив перед собою мету: створити компактний і функціональний простір.
На місці нинішнього скверу раніше також був простір із лавками, проте не впорядкований і без загальної концепції. Новий проєкт мав об’єднати елементи, що гармонійно вписуються в архітектурний стиль міста, і забезпечити довговічність. На все це знадобилося близько трьох місяців від ідеї до реалізації.
Коли сквер уже був готовий, до проєкту приєдналися скульптор Володимир Щур і Іван Мага. “Спочатку я уявляв щось менш конкретне, але ідея Володимира Щура створити просторову композицію “Коник-Пегас” мені дуже сподобалася. Я лише запропонував, щоб скульптура була функціональною. Наша співпраця пішла скверику і нам на користь”, — згадує архітектор. Саме такий підхід, заснований на тісній співпраці з різними митцями, зробив сквер справжнім витвором мистецтва.
Серед інших особливостей скверу — лавиці, декоративні металеві решітки та підпірна стіна із грубо тесаного каменю. Як пояснив архітектор, кожен елемент проєктували спеціально для цього скверу. Камінь для паркану видобували в Радванському кар’єрі, адже саме тамтешній андезито-базальт давав потрібну фактуру.
“Ми брали до уваги можливості місцевих виробників і старих майстрів, які ще тоді могли виконувати майстерні роботи. Це дозволило створити не лише довговічні, а й естетично привабливі об’єкти”, — розповідає архітектор.
Дизайн елементів скверу, як зазначає його автор, органічно вписався в архітектурний стиль міста. Це підтверджують і слова місцевих жителів, які позитивно відгукувалися про новий простір.
Замовлення міського голови дало архітектору повну свободу дій, що дозволило втілити власне бачення простору. Цей сквер мав стати частиною ширшого плану доброустрою міста, але вдалося реалізувати лише незначну його частину.
Після завершення проєкту архітектор виніс важливий урок: успіх проєкту залежить від співпраці з майстрами — теслями, каменярами, ливарниками, ковалями. “Саме вони втілюють ідею в життя”, — наголошує він.
Проте час вніс свої корективи, а це вже скоро п’ятий десяток років. Дерев’яні ламелі лавиць, як зізнається архітектор, не витримали напруги середовища, багато секцій декоративної решітки вкрали мисливці за кольоровими металами, а просторова композиція “Коник-Пегас” потребує реставрації.