Цьогоріч Ужгород відзначає важливу подію – дві декади з моменту заснування унікального літературно-мистецького фестивалю «Березневі коти». Цей проєкт, що розпочався як сміливий студентський протест проти академічної цензури та консервативних поглядів, несподівано перетворився на невід’ємну складову культурного життя міста і став потужним символом творчої свободи, молодого бунту та багатогранних проявів любові.
Те, що у березні 2006 року було звичайним літературним вечором, організованим кафедрою української філології УжНУ, згодом еволюціонувало у масштабний мультидисциплінарний культурний проєкт. Він органічно поєднав у собі літературні читання, музичні виступи, театральні постановки, танцювальні перформанси, дискусійні панелі та художні виставки, створюючи неповторну атмосферу мистецького єднання.
Віктор (Вік) Коврей, поет і культурний менеджер, який був ініціатором ЕротАртФесту, згадує, що поштовхом до його появи стало поєднання кількох факторів: юнацького максималізму, глибокого прагнення до свободи та, звісно, природної, “березневої” тематики, що асоціювалася з пробудженням і пристрастю.
Натхнення свободою: від білоруського СІЗО до ужгородського фестивалю
Фестивальні заходи традиційно відбувалися наприкінці березня, у період, який Вік Коврей з усмішкою описує як час, “коли у котів починається “березневий період”. Він додає, що еротичні пристрасті його сіамської кішки Сіми у цей час органічно накладалися на загальне буяння природи та її розквіт. Проте, якщо говорити серйозно, цей період також співпав з проведенням літературного вечора на факультеті української філології УжНУ.
В рамках того літературного вечора було заплановано ряд культурних заходів, серед яких перформанси та лекції. До літературних читань долучилися відомі закарпатські митці, такі як Михайло Рошко, Олександр Гаврош, Сергій Федака, Василь Кузан старший та Василь Кузан молодший, а також Ірися Ликович. Особливу увагу привернула лекція студента Олега Хававчака, присвячена темі еротики у культурі.
Вік Коврей пригадує, що ті читання були символічно приурочені до подій 2011 року, коли письменник Андрій Любка перебував у білоруській в’язниці. Він був затриманий та провів близько місяця у СІЗО через участь у білоруському Майдані. Хоча прямого зв’язку з фестивалем це не мало, факультет активно стежив за кількістю днів перебування Андрія під вартою. Таким чином, усі ці обставини зійшлися, і фестиваль набув додаткового символічного значення як контекст боротьби за свободу та вираження молодіжного протесту.
Весняний природний ритм, асоціації з пробудженням, любов’ю, пристрастю та відродженням стали ключовими метафорами для майбутнього фестивалю. Саме тому, за словами Віктора Коврея, «Березневі коти» з самого початку задумувалися як подія, що оспівує любов у найширшому її розумінні – любов до людей, до мистецтва, до життя та до свободи.
Бунт проти обмежень: народження «Березневих котів»
Літературний конкурс, що проводився кафедрою української літератури у відомій студентам УжНУ авдиторії В2, був відкритим для всіх, включаючи студентів інших факультетів. Спочатку захід виник як спроба молоді відповісти на академічну консервативність, яка тоді панувала у вищих навчальних закладах. Це було бажання розширити межі дозволеного у творчості, а еротика, як одна з найчутливіших тем, стала способом демонстрації цієї свободи. Це не завжди знаходило підтримку з боку викладачів, що лише підкреслювало бунтарський дух події.
Театральну програму фестивалю координував Олександр Гаврош, який щоразу шукав вистави та запрошував театральні колективи, прагнучи створити програму, що відповідала б загальному духу заходу. У 2013 році справжнім відкриттям фестивалю стала молодіжна драма за його ж п’єсою «Meine liеbe Віра».
З плином років фестиваль набував всеукраїнського значення. До Ужгорода приїжджали визнані автори та колективи з різних куточків країни. Заходи розширилися, охопивши Мукачево та Берегове, що зробило «Березневі коти» знаковою культурною подією для всього Закарпаття. Фестиваль значною мірою сприяв формуванню нового, дещо андеграундного іміджу Ужгорода, пропонуючи щось абсолютно нове, свіже, сміливе, а інколи й занадто провокативне. Він став важливою стартовою платформою для багатьох молодих митців.
З багатьма учасниками «Березневих котів» різних років досі підтримує дружні стосунки один із засновників фестивалю, член НЛО «Ротонда» Валентин Кузан. Він розповідає, що впродовж багатьох років був членом журі, яке анонімно оцінювало поетичні твори, що надходили на конкурс.
Валентин Кузан згадує, що вірші надсилалися на конкурс анонімно, тож журі не знало ані імен учасників, ані складу інших членів журі. Учасники поділялися на дві категорії: молоді таланти та поети найвищого рівня. Організатори привозили до Ужгорода на «котів» всіх найвідоміших на той час українських письменників, включаючи Юрія Іздрика, Оксану Забужко, Тараса Прохаська та Юрія Андруховича. До участі також запрошувалися іноземні автори, зокрема білоруські митці, які сьогодні є опозиційними до чинної влади. Поетичний слем фестивалю служив чудовим майданчиком для молодих письменників та поетів, які лише починали свій творчий шлях, даючи їм можливість продемонструвати свої таланти. За словами Кузана, коли вони з друзями жили в Ужгороді, то прагнули створити цікаве середовище навколо себе, де люди пишуть і обговорюють літературу.
Окрім поезії, Валентин Кузан активно займався організацією концертів та виставок на фестивалі. Він запрошував різні музичні гурти, популярні на той час, серед яких були «Очеретяний Кіт», «Запаска», «Tango Tempo» та інші. Варто зазначити, що частина цих музикантів сьогодні захищає Україну у лавах Збройних Сил.
“Ми жодного разу не червоніли, навіть коли червоніли за нас”
Віктор Коврей з усмішкою зізнається, що виділити конкретні курйози на «Березневих котах» досить складно, адже, за його словами, увесь фестиваль був суцільним ланцюгом несподіваних і провокаційних подій. Одного разу у ляльковому театрі відбувся перформанс аматорської вистави під назвою «Онан». Це був короткий, п’ятнадцятихвилинний, але надзвичайно насичений номер з елементами боді-арту, в якому брали участь поети, художники та актори-аматори. Дійство супроводжувалося пострілами, сиренами, а на екрані демонструвалося спарювання слонів. Реакція глядачів була неоднозначною: хтось плювався, хтось покидав зал, а хтось, навпаки, був глибоко захоплений оригінальністю та сміливістю побаченого.
Загалом на фестивалі було багато заходів, що балансували на межі дозволеного: вечірки у стилі «Чічаронес», боді-арт з розмальовуванням оголених тіл. Це, звісно, не всім подобалося і не всі були готові це оцінити. За словами Віктора, бувало, що за організаторів червоніли інші, але самі вони жодного разу не відчували сорому чи незручності.
Поряд з епатажними подіями, фестиваль пропонував і несподівані інтелектуальні формати. Наприклад, у художньому музеї відбулася глибока дискусія на тему духовності та мистецтва. В ній брав участь отець Владислав Ігнатишин, священник Мукачівської греко-католицької єпархії, який торкався теми «Пісні пісень» з Біблії та еротики у релігійному контексті. До дискусії долучилися також Юрій Винничук, Сергій Федака та інші видатні особистості.
Статуетка котів: символ фестивальної ідентичності
На початковому етапі існування фестивалю коваль Олександр Корж на замовлення Віктора Коврея створив унікальну статуетку. Вона зображувала двох котів, звернених один до одного, чиї голови зливалися в єдину форму, а вигнуті хвости разом утворювали силует, що нагадував обриси людського таза.
Вік Коврей зазначає, що це був надзвичайно символічний та дуже популярний логотип. Під час другого фестивалю «Березневих котів», коли відбувалася презентація «Джинсового покоління», художник Тібі Райтер відтворив цей логотип на простирадлі. Це мистецьке полотно довгий час служило банером, допоки не порвалося та не стало непридатним для використання.
Сам Віктор Коврей постійно носив оригінальну статуетку з собою в рюкзаку, пересуваючись від однієї події до іншої. Вона була присутня на всіх заходах та кожному фестивалі. Ця статуетка, що з часом потемніла, пройшла реставрацію та апгрейд, “жила своїм власним життям”, подібно до мистецького простирадла, яке також мандрувало різними локаціями, оформлене як картина.
Менші фігурки кота, розміром з долоню, вручалися як нагороди переможцям різноманітних конкурсів фестивалю, включаючи літературні слеми та спеціальну відзнаку «За потенцію Еротичного мистецтва».
За словами Віктора Коврея, найбільшою несподіванкою за весь час проведення «Березневих котів» стала його затребуваність. Майже щороку він зізнавався, що втомився і більше не зможе його організовувати через невелику команду. Усі заходи відбувалися на волонтерських засадах, деякі проєкти отримували підтримку від обласної державної адміністрації, а частина коштів надходила від меценатів. Час від часу організатори співпрацювали з різними установами або навіть з інтимними магазинами, які надавали подарунки для акцій. Була також співпраця з Червоним Хрестом, який надавав засоби контрацепції та проводив інформаційні кампанії щодо безпечного сексу.
Віктор Коврей підкреслює, що організатори намагалися максимально широко охопити різноманітні аспекти теми, не обмежуючись виключно літературою, музикою чи живописом. Питання про те, наскільки це вдавалося, залишається відкритим, але, безперечно, є що згадати. Зважаючи на практичну відсутність стабільного фінансування, більшість заходів реалізовувалася або за особисті кошти організаторів, або завдяки домовленостям з партнерами, і це все одно давало змогу втілювати сміливі ідеї.
«Коти» в умовах змін: від студентського бунту до військової рефлексії
Після початку військових дій у 2014 році тематика деяких подій фестивалю почала змінюватися, включаючи питання травми війни та досвіду ветеранів. У програмі з’явилися зустрічі з психологами та обговорення ролі мистецтва у процесі переживання травматичних подій.
Після того, як Віктор Коврей переїхав до Києва у 2012 році, частину організаційних функцій перейняла Фундація регіональних ініціатив, а також інші культурні середовища Ужгорода.
Олександр Гаврош зазначає, що сьогодні люди, які становили основу фестивалю, розійшлися по світу, кожен займаючись власними проєктами. Він наголошує на значній зміні часів, коли живе спілкування, читання та емоції, що були суттю «Березневих котів», багато в чому перемістилися в інтернет. Він вважає, що було чудово, що цей богемний фестиваль існував, і дивно, що він протримався так довго. Гаврош підкреслює, що це в першу чергу заслуга Віктора Коврея, і шкодує, що Ужгород втратив одного з найактивніших промоутерів культури. Однак, на його думку, фестиваль виконав свою місію, залишивши чудові спогади та довівши, що ужгородська культура не була провінційною.
Останній активний фестиваль «Березневі коти» відбувся у 2017 році. Тоді, зокрема, були організовані дискусії за участю військових та психологів. Віктор Коврей зазначає, що усі життєствердні ідеї, які постійно пропагував фестиваль – бажання жити, кохати, не обмежуючись одним днем – нікуди не зникають. У 2018–2019 роках «котів» як повноцінного фестивалю вже не проводили, але відбувалися артподії-спогади: виставки та зустрічі, присвячені його історії.
Він зізнається, що відчуває ностальгію за фестивалем, але вважає, що «Березневі коти» були продуктом свого часу. Віктор Коврей підсумовує, що не бачить можливості повторити його знову у тому ж форматі. Теоретично, це можна було б зробити у форматі 2016–2017 років, залучаючи психологів та військових, але чи потрібно це зараз – він не знає, адже «всьому свій час».
У контексті теми нагадаємо про математичний прорив в Ужгороді: Всеукраїнські змагання “Математика без меж” вражають інтелектом.