Наприкінці березня цього року, ужгородське «Видавництво Олександри Гаркуші» готується представити читачам унікальну книгу – «Карпатські контрасти». Це збірка репортажів талановитого ірландського журналіста та головного редактора газети «The Irish Times», Роберта Смайлі, що описують його мандрівки Чехословаччиною далекого 1937 року. Особливе місце в цих розповідях займає мальовнича Підкарпатська Русь, сучасне Закарпаття, край з багатою історією та неповторною культурою.
Перекладачка Владислава Кізман майстерно відтворила текст з англійської мови, зберігши автентичність та дух епохи. Краєзнавець Михайло Маркович доклав чимало зусиль до упорядкування видання, написав передмову та доповнив його цінними фотографіями. Книга «Карпатські контрасти» містить понад сотню рідкісних знімків 1930-х років, що дозволяють читачам відчути атмосферу міжвоєнного Закарпаття, відвідати багатокультурний Ужгород та зазирнути у віддалені карпатські села, де час ніби зупинився.
Не пропустіть можливість поринути у минуле! Передзамовлення на книжку Роберта Мейра Смайлі вже відкрито за посиланням. Станьте одним з перших, хто відкриє для себе цей захопливий світ.
Ми раді запропонувати вам ексклюзивний уривок з майбутнього видання, щоб ви могли відчути неповторну атмосферу Ужгорода майже столітньої давнини та поринути у спогади про минуле.
Ужгород 1930-х: Столиця Підкарпатської Русі очима Роберта Смайлі
Кумедний випадок з Коркменом у ліфті: Ужгородські замальовки ірландського журналіста
Ужгород – це чарівне містечко, яке, можливо, не вирізняється великими розмірами на карті, але має свою неповторну привабливість. Річка Уж, про яку я раніше ніколи не чув, виявилася доволі значною водною артерією. Чесно кажучи, доки не побачив її на власні очі, навіть сумнівався у її існуванні. У межах міста вона здається навіть ширшою за річку Ліффі в районі мосту О’Конелла у Дубліні! Відвідувачів Ужгорода одразу впадають в око дві речі: по-перше, це завзяті рибалки, які, сидячи на високих стільцях прямо посеред річки, з ентузіазмом виловлюють велику кількість кефалі, що кишить у водах Ужа; а по-друге, це прості та оригінальні способи миття автомобілів, які використовують місцеві мешканці.
У місцях, де річка міліє та замулюється, вона стає настільки неглибокою, що ті небагато ужгородців, які мають автомобілі, просто з’їжджають з набережної прямо у воду, де глибина сягає осі коліс. Я був свідком цікавої картини на початку жовтня: водії, одягнені лише в купальні костюми, вистрибували зі своїх автівок з відрами в руках і починали поливати свої транспортні засоби річковою водою. Того ж дня я спостерігав, як місцева господиня, також у купальному костюмі, прала свою білизну на березі річки, і все це відбувалося всього за двісті метрів від гамірного центру міста. Ужгород дивує своєю простотою та близькістю до природи!
Ужгород – адміністративне серце Підкарпатської Русі: Розбудова та розвиток
Річка Уж поділяє місто на дві частини, кожна з яких має свою історію та особливості. Раніше в Ужгороді існував лише один міст, що з’єднував береги річки, але нещодавно було зведено ще один, названий мостом Масарика, який розташувався приблизно за чотириста метрів на захід від головного мосту. З того часу, як місто перейшло під управління Чехословаччини, воно почало стрімко розвиватися та розбудовуватися. У минулому, за часів Угорщини, Ужгород був лише одним із багатьох провінційних містечок, занедбаним та покинутим напризволяще. Тепер же, він став адміністративним центром великого регіону – Підкарпатської Русі, в який чехи вкладають значні кошти, сприяючи його розвитку та процвітанню. Місто поступово набуває ознак економічного зростання та підвищення добробуту.
На північному березі річки виросли не лише величні адміністративні будівлі, які вражають своєю архітектурою та красою, але й цілі житлові квартали, призначені для державних службовців. Ці сучасні та комфортабельні будівлі розташувалися між двома мостами, створюючи новий архітектурний ансамбль міста. В одній з цих будівель знаходиться головна адміністрація, відома як Земський уряд. Ця будівля, виконана у сучасному стилі, стане місцем засідань крайового уряду, коли Підкарпатська Русь отримає статус автономії, на який вона з нетерпінням чекає. Тут є елегантна зала для пленарних засідань, а також простора приймальня для урочистих подій. За своїм розмахом та величчю Земський уряд можна порівняти хіба що зі Стормонтом, хоча варто визнати, що Ужгород перевершує Белфаст за вишуканістю архітектури.
Ліфт “Патерностер”: Інженерне диво та курйозні випадки в Ужгороді
Особливе захоплення у мене викликала система ліфтів, встановлена в Земському уряді. Будучи провінціалом з центральноєвропейської точки зору, я ніколи раніше не бачив нічого подібного, тому мої ужгородські друзі, напевно, вважали мене відсталим, коли я висловлював своє здивування та захоплення цими ліфтами. Можливо, деякі читачі знають про ліфти, що називаються «патерностер», але особисто для мене це було справжнім відкриттям, якому я радів, як дитина. У будівлі Земського уряду є розкішні сходи, але, здається, ними ніхто не користується – вони навіть відгороджені мотузкою з табличкою “Zakazan”, що чеською означає «заборонено». Через значну висоту будівлі відвідувачі змушені користуватися ліфтом, який працює за принципом ескалатора, тобто рухомих сходів. Кабінки ліфта рухаються по колу: одна підіймається вгору, інша спускається вниз. Цей тип ліфта не має дверей, але на кожному поверсі є два отвори, розташовані поруч, шириною як звичайні двері. Коли кабінка рухається вгору або вниз, ви просто застрибуєте в неї. Принаймні, так це виглядає в теорії.
На практиці ж все виявилося не так просто. Під час нашого першого візиту до Земського уряду ми ледь не вивели з ладу всю систему! В ліфт дозволено заходити лише по одному (одна людина – один ліфт, така концепція), але Томмі Тіттлмаус, будучи надзвичайно худорлявим, запропонував поїхати зі мною разом наверх, а Коркмену довелося б чекати на наступну кабінку. Ми з Томмі спритно застрибнули в ліфт, але в цей момент Коркмен запанікував. Не знаю, чи він подумав, що ми залишаємо його самого, чи у нього раптово почався напад клаустрофобії, але як тільки ми почали зникати з його поля зору, він підстрибнув, вхопився за ручки-близнюки ліфта і з шаленою швидкістю влетів до нас у кабіну. На щастя, ліфти в Ужгороді зроблені з міцних матеріалів, тому для нас все закінчилося добре. Не хочу навіть уявляти, що могло б статися, якби мозок нашого товариша зреагував хоча б на мить пізніше! Спочатку я не розумів, чому ці ліфти називаються «патерностер», але згодом дізнався, що ідея походить від перебирання чіток під час молитви – своєрідна графічна метафора, хоч і не зовсім доречна.
Земський уряд – це найбільша урядова будівля серед усіх інших чудових державних установ міста. Більшість з них збудовані з використанням місцевого граніту та штучного мармуру, що створює декоративний, але водночас стриманий ефект. Це місце випромінює відчуття простору, що робить його надзвичайно привабливим. Для оздоблення нових будівель щедро використовують квіти. Перед Земським урядом можна побачити яскраві червоні шавлії, а вздовж берега річки тягнеться широка набережна з чудовими квітковими насадженнями. На набережній також встановлено багато лавок, на яких вечорами відпочивають поважні та респектабельні ужгородці. Захід сонця в Ужгороді – це неймовірне видовище, а краєвид на річку з головного мосту незадовго до заходу сонця – одне з найкращих, що мені доводилося бачити.
В кінці набережної знаходиться невеличка російська церква (Церква Покрови Пресвятої Богородиці), яка виглядає, як казковий пряниковий будиночок. У 1930 році в Ужгороді російські емігранти збудували православний храм – пам’ятник російським солдатам, які загинули у Першій світовій війні. Росіян в Ужгороді небагато, і майже всі вони є біженцями без особливих фінансових статків. Щоб забезпечити вірян власною церквою, місцевий священник вирішив звести її власноруч, за допомогою кількох майстрів з околиць. В результаті вийшла чарівна маленька будівля, яку ви бачите на фотографії.
Кольорова гама церкви виконана у приглушених червоних та білих тонах, а на виполірованій опуклій верхівці багряним кольором відбивається захід сонця, створюючи неповторну атмосферу спокою та умиротворення.
Ужгород: Зустріч з минулим та занепад цивілізації
Коли ми вирішили відвідати цю маленьку церкву, священника на місці не було, тому екскурсію для нас провів паламар – літній росіянин, якого хвилею війни занесло аж в Ужгород (російська армія ледь не захопила місто в 1916 році). Він був одягнений у білу сорочку в російському стилі і виглядав, як типовий царський солдат давніх часів, тільки на двадцять років старший. Він показав нам декілька цікавих ікон та інших церковних предметів, які були зібрані священнослужителем. Одна з них належала Ніколаю Ніколаєвічу, дядькові останнього царя, який певний час був головнокомандувачем російської армії. Інші, більш дрібні речі, були підібрані на полі бою в різних частинах Рутенії. Священник та його помічники доглядали за інтер’єром церкви з особливою любов’ю, що викликало у мене сумні почуття. Тут знаходився аванпост російського православ’я – релігії тисячі звичайних російських полонених, яких ми бачили під час війни, релігії, яка мала велике значення для тих доблесних сердець, але вона була, як квітка, яку зрізали з материнського стебла, – приреченою на загибель. У всіх куточках Рутенії можна зустріти такі маленькі осередки старовинної російської культури. Типаж російського офіцера зустрічається повсюди – Чехословаччина дає їм притулок, тому їх там щонайменше тисячі. У цьому контексті в спостерігача знову виникає відчуття, що він є свідком занепаду цивілізації. Ці росіяни все ще зберігають гордовитий вираз обличчя і спритність минулих часів, але в їхніх очах часто можна побачити смуток, а в шлунках – порожнечу. Все, що вони колись представляли, зникло назавжди.
Релігійне різноманіття Ужгорода: Грецька, Римська церкви та їх значення
На протилежному від російської церкви березі річки розташований греко-католицький комплекс будівель, що складається з красивого собору з двома вежами-близнюками, семінарії, в якій готують майбутніх священників краю, та інших церковних приміщень. Греко-католицька церква є основною в Підкарпатській Русі, відіграючи важливу роль у духовному житті регіону.
В Ужгороді та його околицях також проживає чимало римо-католиків, переважно це словаки, а також є значні осередки протестантизму, здебільшого лютеранства. Тут варто пояснити різницю між греко-католиками та римо-католиками, але боюся, що мій друг з Корка може прочитати ці рядки, а він знається на цих питаннях краще за мене. Він у нас взагалі дуже розумний, що іноді викликає в мені комплекс неповноцінності! Проте, між цими двома релігійними напрямами є одна очевидна відмінність, про яку навіть я можу з впевненістю написати: греко-католицьким священникам дозволено одружуватися, але вони повинні зробити це до того, як їх висвятять на служіння. Це призводить до того, що більшість з них одружуються в дуже молодому віці, особливо якщо порівнювати з ірландськими стандартами шлюбного віку, оскільки після початку служіння церкві одружитися вже неможливо.
Однією з найвпливовіших постатей у Підкарпатській Русі є греко-католицький єпископ, якого поважають всі політичні сили. Церква в цьому регіоні має дуже сильні позиції, а народ надзвичайно відданий їй. Якби коли-небудь виникло протистояння між цивільними та релігійними інституціями, то церква, безсумнівно, перемогла б. Тому уряд у Празі, будучи мудрим, робить все можливе, щоб такі конфлікти не виникали. Саме з метою реалізації цієї політики губернатором Підкарпатської Русі було призначено приємного старшого пана на прізвище Грабар, який у минулому був греко-католицьким священником.
Питання совісті: Розмова з губернатором Підкарпатської Русі
Я мав довгу розмову з паном Грабарем в його невиразному ужгородському офісі, який разюче відрізняється від розкішних кабінетів Земського уряду. Він щойно повернувся до Ужгорода з Праги, куди їздив на поховання Масарика, і між іншим, йому вдалося зачепити мою самооцінку випадковим зауваженням. Ми обговорювали подорожі залізницею, яких у мене було чимало, і я висловив йому співчуття з приводу того, що йому довелося їхати зі столиці всю ніч – цілих п’ятнадцять годин.
– Ви можете спати в поїзді, сер? – запитав я губернатора.
– Звичайно, можу, – відповів він. – Засинаю, як колода, і сплю всю дорогу.
– Тоді вам пощастило, – сказав я, – бо я не можу заснути в поїзді.
– Ах, любий мій, – відповів він лукаво, – у мене просто чиста совість!
Рахунок 1:0 на користь владики!
Значною мірою, губернатор Підкарпатської Русі, як і наш власний генерал-губернатор, є номінальною особою. Його присутність на посаді керівника справляє позитивне враження на місцеве населення, оскільки він народився і виріс в Ужгороді, є русином до глибини душі і розмовляє тією ж мовою, що й народ. На папері обов’язки губернатора виглядають солідно, але в реальності вони зводяться до таких питань, як призначення єпископів, що надзвичайно важливо, а також загальний контроль за крайовою адміністрацією. Людина, яка дійсно є значущою – це віцепрезидент. Слово «віце» тут виступає радше як мовний зворот. На цю посаду центральний уряд у Празі призначає чеха. Віцепрезидент займається управлінням і, наскільки мені вдалося побачити за час мого перебування в Ужгороді, робить він це надзвичайно добре. Люди звертаються до губернатора, коли їм щось потрібно. І неймовірно, скільком людям у Підкарпатській Русі постійно «щось потрібно»! Але якщо ви хочете, щоб справа була зроблена, вам потрібно йти до віцепрезидента. Коли я почув про масштаби протекціонізму в Ужгороді, у мене виникла велика спокуса провести аналогію з Корком, але мій компаньйон з півдня мав важку руку і біцепс, як у Томмі Фарра, тому я вирішив утриматися від цього.
Чехословацькі реформи в Підкарпатській Русі: Погляд у майбутнє
Губернатор та віцепрезидент виконують роботу, яка заслуговує на захоплення. Реформи, які чехословацький уряд впроваджує в Підкарпатській Русі, вражають своїм масштабом та глибиною. Весь регіон був жахливо занедбаний угорцями, єдиним інтересом яких було його спустошення та експлуатація. Частково з альтруїстичних мотивів, а частково заради забезпечення лояльності населення, чехословаки вливають значні кошти в регіон, намагаючись надолужити втрачений час минулих століть. Вони створили службу охорони здоров’я, забезпечили роботу сотень шкіл, як початкових, так і середніх, а також зробили все можливе для розвитку місцевих промислових підприємств, з метою покращення економічних умов місцевих мешканців. Це справжнє Геркулесове завдання, однак за нього рішуче взялися, і коли мешканці Чехословаччини залучені до якоїсь справи, їм рідко щось не вдається.
До слова, нещодавно обговорювалася тема: ужгородський замок відкриває двері для благодійної екскурсії з сімома зірковими гідами.