Нещодавно в Ужгороді відбулася подія, яка поєднала естетику, філософію та майстерність — відкриття флагманського шоуруму Kochut Interiors, бренду, який уособлює повагу до природи, витонченість дизайну й силу родинної справи.
Kochut Interiors — це частина історії трьох братів Кочутів: Юрія, Ігоря та Романа. Почавши з невеликої майстерні, за сім років вони виростили бренд, відомий далеко за межами України, який асоціюється з ексклюзивними меблями та декором з душей.
Брати Кочути
Натхненником меблевого напряму є Роман Кочут, який з особливим відчуттям дерева поєднує традиції ремесла та сучасне бачення. Його підхід зберігає природність матеріалу, водночас поєднуючи її з неординарними експериментами форми та вигляду. Завдяки тонкому відчуттю простору, стилю та потреб сучасного інтер’єру, Роман створює меблі, які не лише прикрашають, а балансують між естетикою та функціональністю.
Роман Кочут
Символ повернення і подяки
Відкриття шоуруму в рідному місті стало для братів не просто бізнесовим кроком, а глибоко емоційним моментом. Це — повернення до витоків, до місця, де зароджувалася ідея, яка згодом стала брендом із характером.
“Ми продовжуємо творити там, де дерево стає історією, а простір — розкішним мистецтвом. Зі щирою вдячністю до Ужгорода — міста, з якого все почалося, і яке продовжує надихати!” — Роман Кочут.
Новий шоурум в Ужгороді втілює місію Kochut Interiors — створювати меблі, що надихають, дивують і змінюють уявлення про простір. Тут народжується не просто інтер’єр — а простір зі змістом, з душею, з глибоким сенсом.
Особливою частиною вечора став благодійний аукціон, під час якого зібрали кошти на підтримку фонду Яніни Соколової “Варто жити”. Зібрані кошти допоможуть у психологічній реабілітації українських військових, які повертаються з фронту. Це свідома позиція бренду, який не відмежовується від реальності, а діє.
Створювати з любов’ю та діяти з турботою про людей — невід’ємна частина філософії Kochut Interiors.
Кульмінацією події став перформанс, у якому танець взаємодіяв із предметами мистецтва з дерева. Простір ожив, а кожна деталь — стіл, лампа чи елемент декору — ніби набувала дихання. Глядачі затамовували подих, намагаючись не порушити цю крихку гармонію. Це був не просто показ — це був акт одухотворення.
