Три закарпатки здобули цього року відзнаки “Жіноче намисто Закарпаття”. За результатами щорічного опитування, лауреатками 2024 року стали Оксана Пагулич (начальниця відділу департаменту соцзахисту населення ОВА), Мирослава Каламуняк (директорка Ужгородської швейної фабрики) та Ганна Мелеганич (волонтерка, голова ГО “Активна громада Закарпаття”).
Зробити жінок видимими
Відзнаку присуджують уже вшосте, відзначаючи лауреаток шляхом опитування в мережі, — пояснила Varosh засновниця та голова оргкомітету відзнаки, гендерна експертка, активістка Жіночого руху Закарпаття, директорка Центру гендерної освіти при УжНУ Маріанна Колодій. За шість років існування відзнаки, її лауреатками стали 18 жінок — щороку за результатами голосування вони були визнані такими, котрі здійснили помітний вклад у розвиток Жіночого Руху Закарпаття.
— У 2020 році ми в Центрі гендерної освіти УжНУ просто порахували разом з моїми студентами і студентками, скільки щорічно нагород, різних, отримують жінки та чоловіки. І виявилося, що частка жінок, які отримують будь-які державні чи місцеві нагороди, в рази, в рази менша. Тобто це було співвідношення навіть не 1 до 10 чи 1 до 20, це було співвідношення 1 до кількох сотень, — розповіла Маріанна Колодій. — Для нас, для України це дуже важливо, бо нам дуже важливо розуміти, якого коріння ми насіння. Бо майже вся історія України сплюндрована, міфологізована, викривлена. І на жаль, сьогодні ми пожинаємо плоди цього всього. І ця непоціновуваність формує контекст невидимості, коли фактично вся історія жінок в Україні — це білим по білому.
Відтак, аби все ж зробити жінок видимими, як елемент адвокації започаткували відзнаку “Жіноче намисто Закарпаття”.
Поза межами професійної діяльності
Маріанна Колодій каже: сьогодні “Жіноче намисто Закарпаття” — це вже трохи більше, ніж от просто адвокація і привернення уваги. Це вже окрема історія жіночого руху Закарпаття, і дуже багато жінок хочуть отримати цю відзнаку. За 6 років відзнаку отримували жінки, які працюють абсолютно в різних галузях, з різним рівнем освіти та відношенням до влади.
— Дуже багато жінок отримують цю нагороду не за свою професійну діяльність, а за те, що вони роблять попри свою основну роботу — вони йдуть ще щось робити, волонтерити, діяти якось в межах якогось громадського активізму, допомагати своїй громаді щось розчищати чи озеленювати чи ще виконувати безліч важливих справ.
Зі слів Маріанни Колодій, багато разів лауреатки, отримуючи відзнаки говорили, що вони і не думали, що роблять якусь вагому справу, тому що стикалися з хейтом, з осудом, з тим, що їм казали, що вони мають сидіти вдома, а не перейматися прибиранням парку/плетінням сіток/готуванням сухих супових сумішей/безпритульними дітьми тощо.
— А отримавши відзнаку, вони побачили, скільки людей їх підтримують. Людей треба поціновувати, мотивувати, підтримувати за життя. І тому ця відзнака про те, щоб показати молоді реальні постаті, які будуть прикладами для наслідування. Не голлівудських, естрадних зірок, а жінок, які тут і тепер щось роблять для своєї громади, для своєї вулиці, міста, регіону. І для дівчат і хлопців це буде дуже важливо, тому що це ж їхні матері, їхні тітки, їхні, можливо, бабусі.