Ужгород попрощався із полеглим Героєм, 40-річним солдатом Сергієм Желізкою.
Сергій Михайлович Желізка народився 22 січня 1985 року в Ужгороді. Дитинство провів у люблячих бабусі і дідуся у Виноградові, де навчався і закінчив місцеву школу.
Ще підлітком виявляв бажання пізнавати щось нове, вмів і не боявся працювати, дбав про молодших брата і сестру. Завжди був готовий прийти на допомогу. Був здібним у різних сферах, але особливу цікавість проявляв до електроніки.
У лютому 2023 року приєднався до лав Збройних Сил України та став оператором батальйону безпілотних систем. Загинув 18 червня 2025 року на Донеччині під час виконання бойового завдання із захисту суверенітету України.
Прощалися з Героєм на набережній Незалежності біля пам’ятника жертвам Голодомору. Віддати шану прийшли рідні та близькі, міський голова Богдан Андріїв, військові, містяни.
Після заупокійної літургії Сергія Желізку з військовими почестями поховали на Пагорбі Слави.
Вічна й світла пам’ять!
Раніше наше видання інформувало, що ужгородські майстри зібралися на Великодньому ярмарку.
Дуже сумно читати про Сергія. Його інтерес до електроніки міг би принести стільки користі Україні в мирний час. На жаль, його талант пішов на захист Батьківщини, і тепер ми втратили не лише Героя, а й потенціал для майбутніх інновацій. Вічна пам’ять.
Пам’ятаю Сергія ще з дитинства, завжди був хлопцем, що готовий допомогти, ніколи не стояв осторонь. Така людина, як він, була потрібна нам у мирному житті, але його вибір — захищати нас — заслуговує на найвищу шану. Щирі співчуття родині.
Йой, знав го ще малим у Виноградові, золота дитина була, завсе помагав уссім. Фрас би го вхопив тоту войну прокляту, што таких леґінюв забирає! Нич собі втрата для громади… Сором і ганьба тим, ко в тилу жирує, поки Сергій на Донеччині голову поклав.
Серце крається від таких новин. Черговий Герой, молодий чоловік, який міг би жити, любити, творити… Його жертва не буде забута. Дякуємо тобі, Сергію, за мирний сон, який ти захищав ціною свого життя. Світла пам’ять.
Повністю згідний, пане Василю. Дичина якась — сорок років чоловіку, такий толковий у електроніці був, міг би ще стільки всього зробити. Капець як тяжко було на набережній сьогодні… Абсурд, што гинуть найкращі, а Пагорб Слави лише росте. Вічна пам’ять Герою.