Росія цинічно вбила понад 600 українських дітей. Від цих втрат болить кожному. Дніпро, Маріуполь, Суми, Кривий Ріг, Вінниця, Одеса, Київ, Чернігів – це все наші діти. Вони назавжди в серці всієї України.
Як інформує пресслужба Закарпатської ОДА, щороку на символічному Дереві пам’яті в Ужгородському скансен, на жаль, з’являється все більше паперових янголів. Традиційно їх власноруч виготовляють місцеві діти.
Сьогодні в акції «Памʼятаємо про маленькі серця» в Ужгороді взяли участь представники обласної військової адміністрації, облради, школярі, студенти, їхні батьки, педагоги та небайдужі мешканці краю.
Юрій Гузинець, заступник голови Закарпатської ОВА наголосив: цей день – це не лише про скорботу, а й про надію. Україна робить усе можливе, щоб захистити найцінніше, повернути додому тисячі викрадених та депортованих дітей.
На території скансену в межах акції також розгорнули тематичну експозицію дитячих робіт та плакатів, інсталяцію з покинутими іграшками біля старовинної школи та виставку дитячого одягу минулих століть.
Ми пам’ятаємо! Ніколи не забудемо та не пробачимо. Кожен російський терорист, від рук якого постраждала чи загинула українська дитина, буде покараний.
Щирі співчуття рідним та близьким загиблих янголів. Світла пам’ять!
У контексті теми нагадаємо про обличчя мужності: в Ужгороді презентували фотопроєкт про закарпатських захисників та рятувальників.
Ой, Божечку, коли вже тото лихо скінчиться? Серце кров’ю обливається, як чуєш за тиї невинні душі. Чи є управа на тих звірів, що дітиська вбивають?
Ой лишенько, яка ж то гидота робиться! Діти гинуть, а ті кляті москалі тілько зуби скалять. Най їм Бог відплатить за кожну сльозу!
Тота війна – то єдне велике паскудство. Скажіть ми, люди добрі, коли вже тото скінчиться? Чи ще довго нам терпіти ту мерзоту від москалів?
Марічко, боюся, що скоро кінця не буде. Але ми мусимо триматися разом і вірити в перемогу. Чи є хоч якась надія, що ті викрадені діти повернуться додому?
Палаґно, надію треба мати, що буде управа. І справедливість буде. А викрадених дітей треба шукати і повертати додому. Це наш обов’язок.
Іванку, я вірю, що повернуться. Мусимо молитися за них і допомагати чим можемо. Бо то є наша найбільша надія – вернути наших діток.
Степане, дай Боже, аби так сталося. Аби кожне дитятко вернулося до мами й тата. І аби вже ніколи не було тої війни…