Військовослужбовці Євгеній, Артем та Сергій лікуються в Ужгородському медзакладі. Усі вони з різних областей України. Історію військових розповідає Суспільне Ужгород.
Ужгородські волонтери прозвали військового Євгенія Гулівером, побратими дали позивний “Малиш”. Зріст Євгенія 2 метри 6 сантиметрів, розмір ноги 49. Волонтери шукали одяг для Гулівера по всьому Ужгороду. Чоловік каже: з військовою формою було простіше.
“Форму підібрали, берці сам купував собі. Знайшли американські берці мені знайомі і купили”, — розповідає Євгеній.
Повістку Євген отримав 10 жовтня 2022 року — на свій День народження. Перше поранення військовий отримав 1 січня 2023 року, а друге — 29 жовтня на Запоріжжі. З того часу чоловік вже чотири місяці лікується.
“Шестеро людей мене несли, було їм важко. Вони молодці, що мене донесли під обстрілами. По нам били всім чим тільки можна. Мені здається, легше штурмувати, ніж виносити людей звідти”, — згадує Євгеній.
Артем родом з Одеси. На захист України став після повномасштабного вторгнення росії. Травми отримав 5 лютого в Донецькій області.
“Перше моє поранення — це акуробаротравма, тобто контузія. Друге… Саме смішне, що воно сталося на тій же самій позиції. Я здав свій спостережний пункт, пішов у свою льожку і міна попала прямо в неї. Стегна, пах, руки обидві перебиті, спина.. На себе багато бронежилет і каска взяли. Мене тут жартома Франкіштейном називають, бо я зшитий весь. Після першого поранення я хотів додому, думав, списуйте мене, я вже навоювався. А тепер як якийсь незакритий гештальт, а тепер навпаки — вже нестрашно”, — розповідає Артем.
Наразі Артем мріє потрапити додому і забрати сина-першокласника зі школи.
“Я надіюсь, що я цю мрію втілю: в береті, в красивій формі новенькій прийду і заберу його за руку зі школи, щоб він гордився”, — додає військовий.
Сергій поранення отримав понад рік тому. Електрик 4 розряду місяць тому взяв в руки пензель.
“Дружина спочатку принесла маленьку картину, почало виходити малювати. Потім якось більше і більше. Ось до цього і дійшло зараз. Коли малюєш, коли чимось займаєшся, на ногу увагу не звертаєш, вона не так просто болить”, — розповідає Сергій.
В лікарні, де проходять реабілітацію та лікування захисники, їх навідують волонтери. Для військових приносять їжу та засоби гігієни, а також допомагають за потреби.
“Не треба бути великим психологом, щоб підійти до пораненого, покоцаного всього хлопця і просто похлопати по плечу, сказати: як справи? Все добре, тут дуже класні лікарі. От в цій лікарні ти затримаєшся, але ти тут одужаєш і станеш на ноги. Зазвичай контакт ми налагоджуємо з першого разу. Якось воно так вдається. Напевно ми тут маємо бути зараз, тому що воно якщо йде від серця, то вони це теж відчувають”, — розповідає координаторка руху “помагаторів” Вікторія Суліма.
Детальніше в сюжеті Суспільного: