38 років тому він поховав свою дружину. Щодня Миколу Деревляника навідують донька та онук. “Я не перекормився, я не перепився, я не зловживав своїми органами. Тому вони тепер вдячно дають віддачу мені. Я їх беріг, прийшов час для них берегти мене. Жоден орган не скаржиться мені, що ти, дідусю, якось не так поводишся, як я заслуговую”. — каже чоловік.
Коли Миколі Деревлянику було 90 років, він ходив у гори. Там жив у наметі кілька тижнів. Тоді ж самостійно майстрував столи, лавиці та копав криниці. “Я така людина, що тут нічого боятися. Ти не ображай природу і вона тебе не буде ображати. У кожній криниці свій смак. І не далеко. Одна більша в мене і то найулюбленіша, є менша. І в ній інший смак”, — додав Микола.
Донька Миколи Деревляника Любомира каже, що батько — єдиний довгожитель у їхній родині. “Мама померла, коли йому ще і року не було. Запалення легень, а тоді воно не лікувалося. У 1917 році він народився, а в 1918 вона померла. Тато його помер — йому було 54 роки. Тому довгожителями вони не були. У них було шестеро дітей. Сестри жили довше. Троє братів було і троє сестер. Сестри прожили 85-86 років. А брати, один у 56 років помер, а інший у 37”, — каже донька чоловіка.