Сьогодні керівництво Ужгорода разом із керівниками Закарпаття, військовими, представниками правоохоронних структур та дипломатичних відомств на Пагорбі Слави віддали шану полеглим Героям, поклавши квіти до Меморіалу.
1000 днів незламності, стійкості, мужності та неймовірної єдності всього українського народу. Понад 10 років із дня російського вторгнення в Україну.
24 лютого 2022 року – день, який назавжди змінив життя кожного українця, кожного міста, села, кожної громади.
1000 днів тому Ужгород – затишне західне місто України, як звикли його називати, де завжди зранку вирувало життя, ніби завмер.
Кав’ярні стали майже пустими, набережна Незалежності, центральні вулички безлюдними… Тривогу не вмикали ще, але вона почала відчуватися у звуках двигунів автівок, активному стукоті коліс потягів на вокзалі, битті коліщат валіз об бруківку. Під вечір 24-го і вже 25 лютого тривога почала набувати звуків плачу дітей і жінок, сумного скавчання й проникливого «м’яв» із сумок-переносок на вокзалі й пункті пропуску, а ще прощань – на КПП, де чоловіки міцно цілували жінок, обіймали дітей, бо не знали, чи побачаться знов.
А на вулицях, здавалося, й далі було тихо, але цю тишу перекрикувало мовчання стомлених українців із Києва, Запоріжжя, Миколаєва, Харкова, Одеси, Дніпра, інших міст, величезні черги яких стояли біля «Совиного гнізда» – щоб дізнатися необхідну інформацію про поселення чи транспортну логістику, отримати гарячий обід або ж речі першої необхідності.
Ужгород, який звик бути гостинним, помножив цю гостинність на сотню й прийняв сотні тисяч українців, огорнув їх наче ковдрою і дав тепло, яке до повномасштабного звик віддавати у вигляді смачної чашки кави, привітності місцевих жителів, щирої поради від перехожих, куди обов’язково ще варто піти, аби відчути колорит нашого міста.
Ужгород і зараз продовжує бути щедрим до ближнього, попри свою меншу кількість квадратних метрів у порівнянні з іншими містами України, й далі стає домівкою для співвітчизників. Напевно, це одне з його головних завдань як тилового міста – підтримувати співвітчизників. А ще – допомагати військовим, серед яких і тисячі ужгородців, які всі ці 1000 днів мужньо боронять Україну від російського ворога. Дуже дорогою ціною…
Вічна пам’ять і шана всім, хто віддав життя у боротьбі за свободу нашої держави.
Дякуємо ЗСУ та кожному, хто захищає Україну! Разом переможемо!
