Наче і не пройшло сто років: ялинка на Театральній площі, бійки і пограбування у новорічну ніч, гуляння у ресторанах, церковні служби на Різдво, збір солодких подарунків бійцям на передову – все це стосується Ужгорода дорадянських років.
Ми спеціально покопалися у старих газетах і журналах, передивляючись лише перші та останні номери, аби скласти своє враження про те, як відзначали у нас новорічно-різдвяні свята від самого початку минулого століття. І знайшли чимало цікавого.
Нині Різдво у нас ніхто не називає чудним старовинним словом “Карачун”, або “Корочун”. А от у новинках кінця ХІХ століття, які виходили в Ужгороді, таку назву Різдва використовували вільно. Якщо ви думаєте, що у нас тоді просто орієнтувалися на угорське слово “Karácsony”, то помилитесь, адже самі угорці визнають, що слово це має слов’янське коріння.
Цікаво також, що ще трохи більше ста років тому, у нас ніхто не відзначав Різдва за східним обрядом. Православних станом на 1870-ий рік на весь Ужгородський комітат налічувалося всього 21, тож для них окремих служінь не проводили. Тоді надвечір 25 грудня громада приходила на вечірню службу до своєї церкви. Наприклад, в одній з газет за 1870-ий йшлося про те, що Кафедральний собор не міг вмістити всіх бажаючих потрапити на вечірнє богослужіння, адже того дня єпископ також урочисто освячував церковний одяг, подарований священикам самим імператором.
Вже на початку минулого століття згадується, як новорічний атрибут, прикрашена вдома ялинка. В одному журналі за 1913 рік була надрукована новорічна розповідь про хлопчика, котрий поїхав з татом у гостиний двір (щось на манер сучасного торгівельного центру, тобто великий магазин з різними відділами) купувати подарунки та прикраси для ялинки. Вдома ялинку прикрасили свічками, які потім запалили, та гостинцями. На столики поряд поставили і подарунки.
Справжні свічки на ялинках, мабуть, були прикрасою небезпечною. Однак у газетах ми не побачили жодної новини про те, що в Ужгороді на новорічні свята через ті свічки ставалися пожежі. Куди більше в ті часи було проблем із керосиновими лампами, гас із яких через необережність виливався на меблі, а часто (через те, що лампи вішали над столами) і на людей, котрі отримували значні опіки. Але мова зараз не про те.
У газетах початку минулого століття писали, що в Ужгороді услід за Європою стало модним гучно відзначати Новий рік. Власне, це свято називали по-різному. Десь писали про Сильвестра (в європейських країнах часто Новий рік теж так називають, пов’язуючи свято із Днем св.Сильвестра 31 грудня), а в інших джерелах – про Маланку (31 грудня за старим стилем і 13 січня, переддень “старого Нового року” – за новим).
Святкували Новий рік не лише у “Короні”, а й в усіх більших і менших ресторанах Ужгорода. У газеті за 1933 рік був надрукований цікавий репортаж, в якому репортер розповідав, що, незважаючи на кризу, у ресторанах в новорічну ніч було повно народу. Виключення складав хіба міський театр (нині у його будівлі працює театр ляльок “Бавка”), де влаштували кабаре. “Говорят, что кто под Новый год весел, тому целый год будет весело. А чтобы обеспечить себе веселое настроение, полагается пить. Публика предпочитала танцевать и свободно кричать на улице. В эту ночь, к большой радости пьяных, полицейских не видно. Более предприимчивые воры использовали момент и обокрали несколько магазинов.
Спросил я несколько рестораторов какой заработок они имели на Новый год? Все без исключения жаловались на публику. Компания из 28 человек выпила всего два литра вина. Публика гуляла очень расчетливо. Цыган-примаш говорил, что ему стыдно было подносить тарелку к обществу, где находилось несколько адвокатов, откуда он получил… две короны. Кельнеры жаловались, что должны были сторожить у дверей, чтобы гости не удрали, не заплатив по счету.
Жаловались и торговцы. Публики в магазинах, говорят, много, но покупают самые дешевые вещи, торгуются до бесконечности, и, наконец купив, просят кредит”, – йшлося у статті.
Доволі частими, справді, в газетах були повідомлення про пограбування у новорічну ніч.
Як і зараз, так і тоді, по завершенні свят новини також рясніли повідомленнями про бійки і нещасні випадки, які траплялися з людьми через надмірне споживання алкоголю. Дещо в нашому місті справді не змінюється.
Вже тоді серед ужгородських господарок було дуже популярним пекти на різдвяно-новорічні свята медові прянички. У грудні Реміснича школа та Товариство бджолярів навіть організовували курси, на яких вчили дівчат пекти медові печива і пряники, а також формувати з них фігурні вироби.
На жаль, знайти точні відомості про те, коли в Ужгороді почали встановлювати велику міську ялинку, нам не вдалося. Але точно відомо, що у 1933-му ялинку вже прикрашали на нинішній площі Театральній. Цікаво, що це була благодійна ініціатива, а не обов’язок, покладений на міську владу. За ялинку відповідав чехословацький “Червоний хрест”. Кожен бажаючий міг долучитися до її прикрашання, придбавши одну з різнокольорових електричних лампочок, які потім запалювали на ялинці. Найдешевшими були фіолетові лампочки – 10 Кч. Далі за вартістю слідували білі, жовті, сині, а найдорожчими були червоні лампочки – по 100 Кч. за штуку. Аби порівняти це з тодішніми цінами, скажемо, що того ж року обід в ресторані з супом, салатом, десертом та хлібом коштував 7 корун, кава з вершками і двома булочками у кав’ярні – 3 коруни, а пиво у пивній – 1,5 Кч. Тобто, навіть найдешевша лампочка для міської “благодійної” ялинки була не таким уже й доступним задоволенням.
Цікавими були новорічні повідомлення у газетах часів Другої світової війни. Члени дуже популярної тоді воєнізованої угорської молодіжної організації “Левенте” в усіх ЗМІ закликали долучитися до збору коштів і новорічних подарунків для гонведів, котрі воюють на передовій.
У традиційному новорічному радіопривітанні 1942 року греко-католицький єпископ Олександр Стойка сказав, що народи плачуть під своїми ялинками, а все тому, що люди прославляли не Бога, а себе і земних богів.
Але і тоді в Ужгороді не припиняли відзначати свято Різдва та Нового року. Може, не так гучно, та все ж святкували, веселились і раділи життю.
Ми теж бажаємо вам радіти і посміхатись, як би важко комусь це нині не було. Історія дає нам можливість побачити, що у всі роки і у всі часи були труднощі і проблеми, але люди не складали рук, вірили у те, що зі старим роком відійде у небуття все погане, попереду ж чекає новий рік, нові події і нове життя. Пам’ятаймо минуле і вірмо у краще! З новим роком!
Тетяна ЛІТЕРАТІ