Як це було: В Ужгороді презентували мюзикл «Ти [Романтика]»

«Я чекала на цю виставу кілька місяців», — каже мені колега, з якою ми разом прийшли на  мюзикл «Ти [Романтика]» проєкту МУР, який нарешті приїхав до Ужгорода. До цього історично-літературний мюзикл про митців Розстріляного відродження наробив чимало галасу, ставши  найобговорюваніший культурним продуктом цієї весни. 

Спочатку було слово 

Мюзикл створений на основі альбому [Ти Романтика], який МУР випустив раніше і що завірусився в соцмережах. До того гурт вже  зібрав навколо себе багатотисячну аудиторію, публікуючи документальні відео про українських письменників, які стали чи не найпопулярнішим контентом про українську літературу в Instagram. Пізніше, надихнувшись успіхом бродвейського мюзиклу композитора Ліна-Мануеля Міранду про одного з батьків-засновників США Александра Гамільтона, в автора проєкту з’явилася ідея створити таку ж потужну виставу, після якої глядач виходив би із зали з гордістю за свою націю. «Гамільтон» я, на жаль, не бачила, але знаю точно, що на премʼєру в Жовтневому палаці квитки були розкуплені за 15 годин від старту продажів. 

Сама назва «МУР» дуже концептуальна. Вона співзвучна з організацією «Мистецький український рух», яку створили українські письменники після Другої світової війни й проживали в таборах для переміщених у німецькій еміграції в 40-і роки ХХ століття. Назва альбому перегукується з новелою «Я (Романтика)» Миколи Хвильового, який є одним із героїв мюзиклу. А також апелює до рядків Василя Стуса у вірші «Що ти сказав?»: «Видиш, Я — ворог твій — тобі мурую мур Імперії».

І ось 18:30 — час, коли мюзикл мав уже розпочатися, ми з колежанкою розуміємо, що кілька місяців було недостатньо, доведеться зачекати ще трохи. Бо двері Закарпатського обласного музично-драматичного театру, під якими вже зібрався чималий натовп, досі зачинені. Через годину очікувань до нас вийшов представник команди і перепросив, пояснивши затримку форс-мажором. Ще через пів години глядачі нарешті потрапили до зали. «Це вартувало очікувань», — каже дівчина позаду мене після того, як галантний Володимир Сосюра розпочинає грати на гітарі, декламувати вірші та спілкуватися з глядачами у залі, наголошуючи на тому, що він добре знає місто, в яке завітав. Завдяки такій живій комунікації з присутніми протягом всієї вистави мюзикл справді вийшов дуже живим, динамічним,  емоційним та яскравим. 

 Сюжет і герої мюзиклу 

На сцені актори розповідають про подробиці життя представників нової хвилі української літератури 20-30 років минулого століття. Герої мюзиклу — культурні діячі, що живуть у Харкові, який на той час є центром відродження української культури, у побудованому для них радянською владою будинку «Слово». Серед них: Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Лесь Курбас та Остап Вишня. На жаль, ці персонажі є учасниками драматичних подій в історії нашої культури, коли в один тиждень було вбито понад 200 пасіонарних людей. Проте, як кажуть самі автори вистави, вона не про смерть, а про життя. Життя людей, імена яких нам відомі зі школи і яких знищила радянська репресивна машина.

Актори проводять паралелі зі сучасністю, які іноді змушують забути глядачів про те, що персонажі не сучасники, а живуть у минулому сторіччі. Зокрема,  Володимира Сосюра служить у Третій штурмовій армії УНР. Крім того, розповідається і про стосунки всіх вищезгаданих героїв між собою, про дружбу авангардиста Михайля Семенка та Леся Курбаса, і, звісно ж, про самогубство Хвильового, який вистрілив собі в голову. 

У центрі сюжету Павло Тичина, який у різних епізодах з’являється то молодим, то старим. Він один із небагатьох жителів будинку, якому вдалося вижити. Хтось називає його зрадником, а хтось — геніальним поетом. Часом він веде діалоги сам із собою, зі своєю совістю, які демонструють трагедію цього літератора. 

Найекстравагантнішим серед митців є футурист Михайль Семенко, який з’являється перед публікою в рожевій шубі, на підборах й співає «БІ-БО-БУ, Я поезію…». Напевно, люблю. Цей фрагмент, вирваний із контексту, може викликати критику з боку літературознавців, адже в оригіналі вірш звучить по-іншому. Він називається «Місто» («Осте сте…»), написаний у Києві, і звуки, які використовує у ньому автор, відображають поспіх, шум, гамір великого міста.

У будинку також живе антагоніст — чекіст, який наглядає за всіма мешканцями «Слова». Він не просто за ними слідкує, а і безпосередньо впливає на їхнє життя, творчість і смерть. Сцени з ним перегукуються зі стрічкою Тараса Томенка — «Будинок «Слово». Нескінченний роман», трейлер до якої, до речі, створив засновник проєкту МУР Олександр Хоменко.

Варто відзначити також балет і музичні композиції, які дуже вдало підібрані під характер кожного письменника в стилі хіп-хоп, поп і R&B. Хореографія також дуже різноманітна: від танго до модерного танцю.

Враження

Мюзикл із романтичною назвою про принцип плюралізму без цензури й академізму. Мистецький мур на перетині театру, музики та поезії — проєкт, який будує стіну між російською культурою та українською, переосмислює минуле та показує історичних постатей не з точки зору персонажів із підручників, а як живих і часто неоднозначних людей. «Щоб зацікавити школярів українською літературою, я показую дітям на уроках відео МУР», — каже мені знайома шкільна вчителька, з якою я зустрічаюся на сходах після перегляду фантастичного дійства.

Глядачі дякують артистам оваціями. Ми знали про те, як ці люди померли, тепер ми знаємо, як ці люди жили. Якщо ви ще ні, то тур українськими містами триває. Сподіваюсь, що колись цей проєкт зможуть побачити і в самому Харкові.