Павло Величко “Вибір”. Промова на відкритті форуму Re:Open Zakarpattia

Стартував 5-й форум Re:Open Zakarpattia. Його темою є “Перевідкрити Закарпаття — перевідкрити Україну”. Фокусом його є реформи, які є критично важливими для стійкості України під час війни та одночасної інтеграції до ЄС, і роль Закарпаття як пілотного регіону у втіленні та мультиплікації цих реформ в Україні.

Мова йде, насамперед, про верховенство права, добре врядування, права національних меншин, розбудова добросусідства та безпеку в Центральній Європі. Саме тому цьогорічний форум проходить під гаслом Re:Open Zakarpattia – Re:Open Ukraine.

“Вибір” Павла Величка

— Мене звуть Павло Величко, я офіцер Збройних Сил України. Сьогодні зранку я приїхав до вас прямо з війни, із сумського напрямку, де залишилися захищати нашу країну мої побратими. Чесно кажучи, я вагався, чи їхати на форум, бо мені здається, що моя робота на фронті важливіша за обговорення й дискусії, хай навіть у такому добірному і високоповажному товаристві.

Але в якийсь момент я згадав, що сам багато років мріяв бути частиною такого форумного, експертного товариства, саме в цьому я бачив свій потенційний вклад у побудову нової України. Коли почався Євромайдан, мені було 17 років. Після Революції Гідності мені здавалося, що настав час реформувати України, робити її справді європейською, і своє навчання на юридичному факультеті я розцінював саме як інвестицію в Україну.

Сьогодні мені 27 років і все своє доросле життя я живу в епоху турбулентності. Революції, кризи, а тепер і війна – ось так я можу описати свою молодість. Я багато мріяв про час ефективного й творчого будівництва України, про реформи і євроінтеграцію, але замість цього змушений і маю високу честь носити військову форму. Та водночас війна навчила нас, що відкладати на потім не можна, бо потім може ніколи не настати. Тому я приїхав сьогодні зі сходу до вас, бо хочу донести кілька важливих думок, які тривожать мене і моїх побратимів в окопах.

Сьогодні ми переживаємо надзвичайно складний період для України на фронті, період неймовірних людських випробувань та страждань. Повномасштабна війна триває вже майже три роки та серйозно виснажує людський ресурс нашого війська, а в суспільстві все частіше чуємо, ба навіть не варто брехати, відчуваємо похмурі настрої та непевні погляди в завтрашній день.

“Українське військо залишається єдиним гарантом майбутнього України як держави“

Однак, попри шалений натиск росіян на всіх напрямках, напружену ситуацію із виконанням планів мобілізації новобранців до війська та незважаючи на невтішні прогнози українське військо залишається єдиним гарантом майбутнього України як держави, а заразом безпекової стабільності всієї Європи. Всупереч бажанням Кремля здійснити демілітаризацію нашої держави, Путін з компанією отримали Україну мілітарну, європейську націю справжніх воїнів, викристалізовану в щоденних боях.

Щодня нагадуючи собі страшенно сплачену ціну за можливість мати мир у себе вдома, згадуючи своїх загиблих друзів та побратимів – персонально я залишаюсь оптимістом і не бачу інших варіантів здолати росію, крім як спричинити остаточну воєнну поразку Кремля. Це неможливо без застосування сильного українського війська – а це кропітка щоденна праця кожного з нас, зокрема і наших партнерів, ба навіть я б сказав – воєнних союзників, членів світової коаліції Заходу проти держави-агресора росії та її пособників (РБ Білорусь, Іран, КНДР).

Треба усвідомити, що українське військо водночас є і основним гарантом фактичної євроатлантичної інтеграції України, елементом, що надав нам небачену раніше суб’єктність та впливовість на міжнародній арені. Я бачу в майбутньому нашу країну реальним форпостом Східної Європи, без пафосу сказати основою Сил Оборони Європи від імперських зазіхань росії, фундаментом зміцнення європейських армій для самостійного встановлення безпеки на континенті, незалежно від позиції США, яким вистачає завдань в інших регіонах нестабільності у світі, що зачіпають їхні національні інтереси.

Починаючи з 2014 року, за своє прагнення бути частиною Європейського співтовариства, ми платимо дуже високу ціну – на вівтар свободи кладуть життя найкращі представники української нації, переважна більшість з яких добровольці, для яких найвищою цінністю є свобода. Саме готовність жертовно відстоювати цінності свободи, демократії і збереження кожного людського життя вже давно довела наш цивілізаційний вибір.

Так і називається моя сьогоднішня промова – “Вибір”. Сьогодні ми, українці, перебуваємо в надзвичайно складній і похмурій ситуації. Виснаження від війни, зневіра в майбутньому, почуття одинокості перед великою щоденною трагедію, штовхає наше суспільство у фрагментацію, поділи, деструктив і самопоборювання. Збільшується прірва між військом і народом, фронтом і тилом, і дуже ця часто ця прірва збільшується штучно, завдяки маніпуляціям і спецоперація ворога.

“Ми — наша основа, фундамент”

Нині, напередодні страшної зими, коли ми не впевнені у реальній довгостроковій підтримці з боку західних партнерів, нам треба згадати одну просту істину. Насамперед ми можемо сподіватися тільки на себе. Це – наша основа, фундамент. Якщо не віримо ми, то не буде вірити й ніхто інший. Якщо не підтримуємо ми, то й інші точно не будуть підтримувати.

Наш основний ризик сьогодні – втрата єдності й підтримки всередині країни. Армія захищає суспільство, але суспільство має для цього підтримувати армію, оскільки вони є невіддільними елементами національного спротиву. Якщо цей зв’язок обірветься, ми втратимо державу.

Три роки тому я, молодий юрист, зробив свій вибір і вдягнув військову форму. Нині, стоячи в цій формі перед цивільною аудиторією форуму, я хочу передати вам послання з фронту. Українська армія сильна і вона витримає, але в нас, військових, які споглядають за ситуацією в тилу, є питання: а чи витримає суспільство довготривалу боротьбу на виснаження? Чи не трапиться так, що фронт не втримає лінію через те, що війну ми спочатку програли в тилу?

Щоб цього не трапилося, усім нам потрібно робити свій щоденний вибір. Вибір працювати більше, волонтерити більше, донейтити більше. Дуже сподіваюся, що також вибір в один момент знайти в собі сміливість одягнути військову форму й долучитися до Сил Оборони. Ці маленькі вибори кожної хвилини й кожного дня і формують майбутнє України. Перемога починається з маленьких кроків, але коли їх роблять усі разом.

10 років тому українці зробили вибір – бути частиною єдиної Європи. Нині ми за цей вибір боремося і воюємо. Уявіть собі – 10 років воюємо. Давайте в ставленні до своїх щоденних справ і виборів не забувати про цей довгий шлях і неймовірно високу ціну, яку ми вже заплатили і ще заплатимо. Дуже хочеться, щоб усе це не було намарно.

Сьогодні тут, у географічно найвіддаленішій від війни точці, я хочу сказати вам одне. Геополітика важлива, макрофінансова ситуація важлива, економіка важлива, та загалом все – важливе! Але я думаю, що свій щоденний вибір на шляху до Перемоги треба робити з огляду на простіші речі. Наприклад, з огляду на мораль і сором, відчуття власної гідності та відповідальності перед майбутніми поколіннями, нашими дітьми в кінці кінців, яким у спадок Ми можемо не залишити нічого, якщо сьогодні обернемося спинами до труднощів та спробуємо перекласти проблеми на плечі втомлених добровольців.

Якби зараз важко не було, робіть свій вибір так, щоб потім не було соромно ні перед самим собою, ні перед власними дітьми. Армії вже точно ніколи не буде соромно. Дуже хочеться, щоб не було соромно й за суспільство за нашими спинами, оскільки саме за його успіх триває наша щоденна війна в окопах.

* Промову Павло Величко виголосив на відкритті форуму Re:Open Zakarpattia 2024. Стежити за актуальними новинами з події можна в події на Facebook та на сторінці Re:Open Zakarpattia в Instagram.