Наталка Місюк – кримка, що має полтавське коріння. Популяризатора української мови, авторка книжок, тематичного застосунку для вивчення мови та популярного блогу про мову в усіх її виявах.
З дитинства й до переїзду у Львів, де вона мешкає понині, Наталка Місюк спілкувалася російською. Однак 10 років тому для неї все докорінно змінилося.
Про власний досвід переходу на українську мову, про те, якою є українська мова і чим вона пахне, про українські пісні як джерело любові – про це та інше йшлося під час зустрічі з Наталкою Місюк в Ужгороді.
Бабусині казки українською в Криму і загадкова діброва
– Я переїхала до Львова у 2014 році, коли розпочалася російська агресія та анексія Криму. Тоді здавалося, що ситуація налагодиться за кілька днів, тож я переконала себе, що на цей час поїду до Львова у відпустку. Але вже за кілька днів зрозуміла, що до Криму не зможе повернутися. Чому Львів? Вибирала навмання туристичне місто подалі від кордону з росією.
З переїздом, власне, і відбувався мій перехід на українську мову, чи то пак, її згадування. Взагалі я думаю, що більшість українців, які послуговувалися російською, при переході українську мову згадують її як забуту під впливом пропаганди, російськомовного середовища чи інших факторів. Згадуючи мову, ми віднаходимо багато забутих скарбів, і про це зараз багато пишуть і говорять. Ось як, наприклад, забуте свого часу слово «світлина», яке вже остаточно повернулося у вжиток.
В дитинстві та юності в Криму нам вистачало російської, щоб спілкуватися. Навчання української мови у школі сприймалося як тортури: завдання – нудні, уроки – сухі й академічні. Зате викладання російської мови було набагато кращим: ми мали більший контакт із учителями, більше різноманіття цікавих завдань і творів. Актуальної інформації, сучасної української літератури або добрих перекладів українською не було. Тож у тому віці ми не розуміли: навіщо нам українська потрібна.
Мені пощастило в цьому плані більше, адже я багато спілкувалася з прабабусею, родом із місцини на перетині Чернігівської та Полтавської областей. Вона прожила до 101 року, говорила своєрідною, притаманною її батьківщині говіркою. Прабабуся померла, коли мені було 8 років, але я добре пам’ятаю, як вона генерувала й розповідала мені казки. Дитячі, прості – про звіряток, ліс. Пам’ятаю, що ніяк не могла зрозуміти, що ж це таке у тих казках – діброва? Інтернету тоді не було, і довгі роки потому це слово залишалося для мене загадкою. Ті казки були чудовим досвідом, і зараз я теж працюю над серією книжок із дитячими казками.
Досвід переходу на українську і робота над книгами та застосунком
На шляху переходу на українську мені дуже допомагали люди навколо, я багато спілкувалася з місцевими, які охоче підказували, наприклад, як знайти лікаря або де яка крамниця. Маючи відповідний досвід, я завжди кажу переселенцям: найголовніше для швидкої адаптації – комунікація.
Також я намагалася читати сучасні книжки українською мовою. Небагато, зізнаюся щиро, бо для читання треба мати внутрішній спокій, рівновагу та сили.
Тож тепер усією своєю творчістю – у книжках, блозі, в застосунку – я намагаюся говорити просто й цікаво, акцентувати на найголовніших моментах в українській мові.
Скажімо, книга «Мова: таємниці відьом» – це 12 тем, які потрібно опанувати тим, хто бажає перейти з російської на українську, вловити мелодику та ритм української мови і потім за них триматися.
Я знаю, як при вивченні мови буває складно в якихось ситуаціях вчасно згадати потрібне слово. Тож у нашому застосунку є окрема гра для навчання швидкому згадуванню слів. Також є гра, покликана краще познайомити користувачів із говірками різних регіонів України: ми хочемо, аби люди не цуралися говірок, а пишалися ними. Всього ми нарахували 16 говірок, розробляючи застосунок.
Загалом у додатку є близько 9 ігор і 3 навчальні курси, один із яких – безплатний. Нині застосунком користується 125 тис. користувачів, які разом із нами закохуються в українську мову.
Зустріч із Наталкою Місюк в Ужгороді
Мова та її запах
Для мене українська мова – затишна, лагідна, лампова. Здається, лише їй, єдиній у світі, притаманні лагідні форми дієслів по типу «спатоньки», «їстоньки» або ж «воріженьки», «дітоньки» . Мені дуже подобається така «забарвленість» лексики, можливість висловлювати емоції через цю мовну спадщину.
Разом із художницею Ксандрою Осініною ми спробували також втілити, як пахне українська мова: розробили парфуми «Інтонація». В них є аромати пшениці, яблук, чебрецю, абрикосу та свіжоспиленої деревини. Ми зібрали аромати, які асоціюються в українців із успіхом та радістю: от свіжоспилена деревина – це ж нові меблі, новий ремонт, наче як нове життя. Пшениця взагалі для нас має сакральне значення. Яблука: ось ви зайшли до бабусі в гості, а там або яблука сушаться, або вам яблука дають із собою в дорогу.
Ми назвали їх «Інтонація», адже парфуми, як і мова, звучать. Тож це така гра слів: ми пропонуємо завдяки цим ароматам поринути в суть української нації (into nation – інтонація).
Як полюбити українську мову: рецепти від Наталки Місюк
Щодо лагідної чи жорсткої українізації – я не знаю, як правильно. Можливо, для різних людей працюють різні підходи. Сама я по-жорсткому не вмію і не хочу, тому мій підхід – лагідний. Чи достатньо тільки його? Напевно, що ні. Але ж є різні погляди: хтось бачить так, хтось – інакше, а отже, мають бути різні підходи.
Для мене найнадійніший спосіб відкривати для людей мову – через любов. Бо якщо примушувати людину говорити, то вона припинить це робити, щойно зникне джерело примусу. А якщо людина сама по-справжньому любить мову, то вона буде говорити нею завжди і з власної волі.
Якщо є бажання відчути українську мову, навчитися мови, треба багато говорити з людьми, для яких вона або рідна з дитинства, або які давно і вільно нею говорять.
Добре підспівувати: поки їдете в авто, прибираєте вдома, готуєте їсти. Для наших пращурів пісня взагалі мала велике значення, в рідному селі моїх бабусь і дідусів співали майже цілодобово. Бо ж робота в полі була монотонна, то що ще робити? Співати. Дитину вдома заколисати? Співати. Похорон – співали, на весіллях – співали. Це така велика насправді частина національного самовираження й культури.
Дивіться фільми українською, читайте українські книжки. Я за те, аби читати саме сучасні українські книжки: не маю нічого проти класики, і її теж треба знати й читати, але на етапі вивчення мови добре, щоб вона була «жива». Зараз є багато класної української сучасної літератури, є добрі переклади української.
В цілому ж, просто обирайте українською те, що вам буде цікаво слухати, дивитися і читати.
“Дегустація” парфумів “Інтонація”